Ходиш до храму? Що ж, тепер найважче — не втратити Бога. Бо багато хто приходить до Церкви — і губиться в деталях. Де повертатися, як тримати пальці, який пасок "канонічний", яка спідниця "достатньо благочестива", яка зачіска не спокушає. І починається храмова гімнастика з елементами дресс-коду. А серце десь позаду. Так от. Це не християнство. Це — релігійна підміна. Те саме, з чого Ісус виганяв торговців з Храму, сварився з фарисеями і розповідав страшні притчі. Бо обряд без серця — це ідолопоклонство. Це коли ти замість живого Бога поклоняєшся формі. І питаєш, як правильно: так чи так? А Христос каже: «Оце є діло Боже, щоб ви вірували в Того, Кого Він послав» (Ів. 6:29). Не "розставляли свічки по фен-шую", а вірували, жили в довірі, у стосунках, у любові. Бо віра — це не хреститися по шаблону, а жива єдність із Тим, Хто тебе полюбив першим. Це страх втратити любов. Загасити живий вогонь, і залишитись з димом. Хочеш знати, чи ти на правильному шляху? Ось критерій: "Любов довготерпить, милосердствує, не заздрить, не величається, не надимається..." (1Кор.13)Оце — твій щоденник духовного життя. Не вбрання, не суворість, не пафос. А любов. Якщо віра не веде до любові — вона веде в інше місце. Християнин — це не той, хто правильно перехрестився. А той, в кому живе Христос. Страшно не переплутати устав поклониів — Бог не образиться. Страшно знати купу молитов і при цьому зневажати ближнього. Страшно служити ідолу ритуалу. Ходи в храм. Але головне — не просто входь у двері будівлі, а входь у Життя. У Царство Любові. І там не питають, скільки разів ти був на вечірні. Там питають, кого ти навчив любити і кому ти себе приніс в жертву любові.