Сьогодні не про аутдорне.

Отже, позавчора, різко змінюючи свої плани й шукаючи вночі квиток на потяг до Києва, я остаточно зрозуміла, що мої аутдорні та й не дуже пригоди закінчились. Вірніше, стають на паузу на невизначений термін.
Кілька останніх років вони й так під обмеженнями, і не тільки через війну. А через те, що я маю двох літніх собак (ноуп, на зображенні не вони).

Не буду вдаватись у деталі щодо своєї щоденної рутини. Той, хто коли-небудь доглядав за старенькими чи помираючими, розуміє, наскільки це може бути морально та часто фізично складно. Плюс, тільки я можу приймати остаточні рішення щодо собак, тому з різким погіршенням стану однієї з них я не можу опинитись десь, наприклад, у горах без звʼязку.

А пишу я це вам не заради жалощів, повірте, чи слів підтримки. Я навіть з друзями мало про це говорю, щоб не грузити. Це скоріше пояснення, чому інколи я можу провисати тут з постами або зникати з соцмереж.
Адже я стараюсь писати тільки з хороших своїх станів і на добрих вайбах ділитись з вами чимось справді цікавим, а не вимученим, бо треба щось написати. Це одразу помітно і не потрібно ні вам, ні мені.

Тож я писатиму й далі, бо люблю це, але трохи менше ділитимусь особистим досвідом. Хочааа, маю для вас у запасі пост «мої лайфхаки на мільйон»🌝

А ви цей, бережіть усіх, кого любите.