🗯 Перші думки після того, коли дізнався, яку книгу мені FANTAКНИЖНИК обрав для покарання. Чого очікував і що в результаті отримав?

Спершу назву книги я прочитав як «Телиця». Шо-шо?? Потім поправив на носі окуляри й зобачив правильну назву 😄 Подумав: «Теплиця» – затишна назва, можна читати. Наукова фантастика? Не страшно! Я ж у старших класах тільки на ній і сидів, хоча про Браяна Олдісса дізнався вперше. На обкладинці – гігантська росичка, майже така, як на дитячій книжечці про рослин-хижаків, коняча муха-цеце і якась Ксена-Принцеса-Воїн. Очікував я динамічних пригод у цьому вегетаріанському антуражі, однак дядечко Олдісс показав мені величезну дулю...

😐📑 Стиль книги. Чим насичений текст? Наскільки важко/легко він сприймається?

Читається ця нудота доволі легко. Багато діалогів, хоча здебільшого вони ні про що. В першій половині книги багато детальних описів життєдіяльності рослин, від яких добряче злипаються віченьки. Переклад чудовий! Ще б пак, адже перекладав маестро Олександр Мокровольський! З його легкої руки в тексті можна знайти такі смачні словечка як «знеобачки», «навпереверти», «запростяка», а ще – звелетнілих нащадків ос тигромух і згущений напій ковть-бовть.

😬 Найкрінжовіший момент: сцена, де хотілося закрити книжку від ніяковості.

Ось цей епізод із книги:– Ми його не чекатимем довго, – заявив Веггі. – Ґренові не було потреби залишатися на тій вежі. Облишмо його та й забудьмо про нього!– Він потрібен нам для парування, – не довго думаючи, мовила Цяця.– Я спаруюся з вами! – запевнив Веггі. – Я хлопець, і маю великого прутня, аби увіткнути його в тебе. Глянь, який він: у тобі не зноситься! Ще до нового урожаю інжиру я спаруюся з усіма вами, жінками! Та я зріліший за ті фіги!❤️ Улюблений персонаж: кого найбільше запам’ятав і чому.

Немає такого. Настільки всі персонажі ніякі.

👀 Найнеочікуваніший сюжетний поворот.

Коли гриб, який паразитував у мізках Ґрена, вирішив убити Ґрена і пересилитися в мозок його щойно народженого сина.

🌀 Епізод, який шокував і змусив схопитися за голову.

Згадував я щось таке, але так і не згадав...

🚩 Червоний прапорець: персонаж, учинок або сюжетний хід, який найбільше дратував.

Мене все дратувало в цій книзі! Найбільше бісило постійне нагромадження без сенсу всіляких істот, тих же інфантильних черевопузиків, які в мене асоціювалися з телепузиками 😆😭 Момент, який зачепив за живе: сцена, думка чи образ, які не відпускали.

У цій книзі майже 300 сторінок, а я так і залишився до неї байдужим. Де тут кульмінація?

🤔 🗣 Цитата, яку захотілося забрати з собою.

«Із подиву гідною доладністю старість Землі заплуталася в павутинні»
«Лілі-йо і Флор перезирнулись. Коли вони кинулися тікати від коса-коси, то з поспіху повикидали свої душі геть. А Гаріс розтоптав свою»
У цих цитатах я побачив натяк на магічний реалізм, але його в цій книзі немає...

🌫 Настрій книги у трьох словах.

Бурхлива нудна фантазія.

🍷 Моя оцінка книзі: 🍷🍷🍷 3/5 келихів вина. Якби не Мокровольський, було би менше.

📬 Відчуття після того, як дочитав книгу. Як вона вплинула на мій внутрішній світ? Чи була для мене покаранням?       Так, «Теплиця» була для мене покаранням і мукою. Вона виснажила мене, спровокувала в мені алергію на фантастику й читацький авітаміноз, тож терміново треба спожити книжкових вітамінчиків!

😉📕 Чи захотілося прочитати ще якийсь твір Олдісса і чому?

Най Бог милує! Я вичерпно відповів на це запитання?

🙃