Новели та повісті з цієї симпатичної збірки Богдана Нижанківського справили на мене різні враження. Одні здалися одноманітними й заколисуючими, а деякі зачарували, як от історія про злодія, який мав забагато серця, пригоди радника маґістрату Анатолія Книжечки на площі Ринок і шедевральна сюрреалістична повість «Я повернувся до мого міста» (обов'язково прочитайте сю геніяльну річ!).Нижанківський писав у 1930-40-их роках і наповнював свої твори шумовинням тогочасного рідного Львова з його колоритними вуличними балачками, кнайпами, батярами, злодіями, вар'ятами й безліччю інших схиблених марґіналів та авантюристів. За атмосферою і стилем це такий собі український Богуміл Грабал. «Будь задоволений, що можеш дивуватися. Той, хто нічому не дивується, втрачає в житті половину приємности», – каже один із героїв Нижанківського.«Кожна жінка, окрім гарної одежі, потребує компліментів»«Коли не маєте рівного собі товариства, самотність – найкращий приятель»«Життя тим і гарне, що має в собі несподіванку смерти»