Серед сучасних українських письменників для мене найглибшим майстром психологічної прози є Степан Процюк. Його роман «Травам не можна помирати» присвячений темі каральної психіатрії в СРСР.Радянська влада намагалася силою добитися любові до себе, а тих, кого не змогла нагнути, знищувала морально й фізично. Совєти жорстоко карали за щирість та правду, вважаючи вільнодумство страшним злочином і змушуючи людей жити в тотальній недовірі – водномить свій міг виявитися чужим.Моторошна книга, в якій глибокі психологічні пасажі поєднуються з видіннями. Мурахопішкірними є епізоди, коли агентці КДБ Світлані являється привид закоханого в неї самогубця Миколи, якого вона зрадила, віддавши на поталу душогубам.Автор не лише показує звірячі злочини совєтів у психушках спеціального типу і незламність ідейних сміливців, а й викриває тогочасних українофобів, лакеїв, запроданців і стукачів.📽️ Після читання цієї книжки раджу переглянути фільм «БожеВільні» Дениса Тарасова – про дисидентів, закатованих у психлікарнях.