Статистика telegram каналу - @ostapdrozdovofficial
2024-07-14
Ostap Drozdov
Кількість підписників
Середній перегляд на повідомлення
Історія змін лого
Історія змін назви
Історія зміни типу аккаунта
Історія зміни статуса
Стіна канала Ostap Drozdov - @ostapdrozdovofficial
Розважальний контент упевнено вирвався в лідери й переміг новини про війну й політику:
79% дивляться фільми й серіяли
68% дивляться новини й політику
63% споживають музику
54% документалістику
49% гумор і стендапи
На яких ресурсах сидять українці:
1. Telegram 75%
2. Facebook та Instagram 56%
3. YouTube 51%
Які месенджери для повідомлень використовують українці:
1. Telegram 90%
2. Viber 77%
3. Messenger 51%
4. WhatsApp 30%
Найпопулярніші соцмережі:
1. Facebook 72%
2. Instagram і Tik-tok 61%.
Супутній коментар:
Одні експерти трактують тренд як поступове відключання від війни навіть на тлі її передапокаліптичного погіршення. Я схильний вважати, що не йдеться про втечу від війни у звичний віртуальний світ - іде мова про цілковите співіснування жахіття війни й улюблених щоденних практик людини. Тобто, що би не робилося навколо - людина все одно оточує себе звичним способом проведення часу. Що є навіть гірше від відключки, бо дозволяє війні існувати безконечно довго. Серіали ж то не закінчаться.
Ми явно недооцінюємо ні масштабів кібератаки, ні ступеню халатності одноосібників.
Не маючи жодних заслуг у реальній політиці, вони зі самого початку нарекли себе чемпіонами світу в віртуальній сфері. Ну бодай у чомусь.
І чим виявилася вся ця модняча «цифровізація-джидіталізація»? Одна хакерська атака – і найголовніші реєстри країни, викинутої в цифрове середньовіччя, лежать паралізовані.
І це ж не вперше. Ворог успішно тренувався.
2022 рік: чеченець Амін Стігал зламав портал Дію і викрав дані про 13,5 млн користувачів. За голову хакера в Америці призначено винагороду 10 млн доларів.
2023 рік: хакерське угрупування Солнцепек поклало всю мережу Київстар, позбавивши зв’язку 24 млн абонентів. Пішли збої в роботі банкоматів, вуличного освітлення, світлофорів.
Це все – на тлі цитати суперпопулярного міністра Федорова від 2019 року: «Роль кібербезпеки дещо перебільшена».
Поки за час війни 70 державних сайтів зазнавали атак – що весь цей час робили чемпіони світу з віртуальної діджиталізації?
Створили аж 11 (!) державних органів у сфері кібербезпеки. Під розпіярене Мінцифри підпорядкували навіть Держспецзв’язок (колишню есбеушну структуру).
Було анонсовано побудову Національного Резервного Центру. Де він і де освоєні кошти – в кого питати? Хіба що в НАБУ, яке розслідувало розпил бюджетних коштів на ще одній афері – Реєстрі Реєстрів. Це не жарт, це така назва.
З 2019 року слуги створили в парламенті цілий Комітет із цифровізації, який за 5 років мав би розробити унікальну базу національної кібербезпеки. Бачимо, як розробив. Супер розробив.
А ще, хто не знає, в Україні на папері діють Кібервійська у складі ЗСУ. Вони створені указом Зеленського ще в 2021 році. Три роки минуло.
Ну і сильно помогли ті 11 органів, які «опікуються» кіберзахистом?
Віртуальні лідери, віртуальна показуха, віртуальна влада. Лише хакерські злами чомусь реальні.
Що би мав означати вчорашній обмін зневажливими грубощами?
Те, що для росії Україна була, є й ще більше буде повністю десуб’єктизована. Ніхто ні про що ні в якому форматі не говоритиме напряму.
Не лише тому, що Київ є нелегітимним в очах кремля, і не тому, що «лєнін створив Україну» – а тому що наддержава розмовлятиме з іншою наддержавою. Саме тому посил з Орєшніком адресовано Америці й Заходу – це їм задиристо запропоновано провести «дуель» на прикладі об’єктів у Києві.
Обсценна лексика у відповідь («маємо справу з відморозками, путін – старий фантазьор»), якою би влучно-ненависною вона не була, – вона від безсилля. Особливо - довбойоб. Для гальорки - згодиться. Та коли перша особа демонструє тотальну неконтрольованість емоцій - ділу це не поможе. Навпаки, це фатально видає безпорадність. Усі ж бо чудово розуміють, що розмова навколо рішення щодо війни й фіксації нового фактичного кордону вестиметься на кілька щаблів вище. Бо ці щаблі й фінансують війну, як не надимай торс і скільки матюків не вживай.
Позаяк Київ десуб’єктизований для москви, лишається дізнатися, чи так само він є десуб’єктизований і для Трампа. Поки що все на це опосередковано вказує.
Основна інтрига: чи матиме Трамп у загашнику потужно-дієві козирі (приміром, нафтові санкції проти росії, арешти танкерів тощо) на той випадок, коли путін пошле його. Бо таке більш, ніж імовірно.
Варіянт іще більше накачувати Україну зброєю – для Вашингтона такий самий тупиковий, як і вмити руки, лишивши десуб’єктизований Київ наодинці з перспективою зазнати таких територіяльних утрат, у порівнянні з якими Стамбульський ескіз виглядатиме ще огого.
Потрібні козирі, сер.
А нашим - міцні нерви, а не рівень гопоти. Не дивно, що це спричинило такі млосні овації. Безсилі емоції же ж треба виміщати.
45% експертів називають нашу зовнішню політику незрозумілою для партнерів.
46% експертів вважають зовнішню політику непослідовною.
26% критикують дії Києва на світовій арені.
3,6 – такий бал експерти виставили зовнішній політиці України.
3,5 – такий бал експерти виставили підготовці до вступу в ЄС.
3,3 – такий бал експерти виставили просування укр.ініціатив на міжнародних майданчиках.
3,3 – такий бал експерти виставили зміцненню відносин із країнами світу.
3,2 – такий бал експерти виставили розширенню кола союзників.
3,2 – такий бал експерти виставили покращенню міжнародного іміджу.
3,1 – такий бал експерти виставили поширенню об’єктивної інформації про війну.
2,9 – такий бал експерти виставили руху до НАТО.
Основні внутрішні проблеми, які впливають на дипломатію:
1. незадовільна боротьба з корупцією.
2. дефіцит кваліфікованих дипломатів.
3. кадровий голод серед послів.
4. слабка координація різних органів влади на світовій арені.
5. надмірна централізація функцій офісом президента.
6. Небажання влади співпрацювати з експертною спільнотою.
7. Некомпетентність осіб, що здійснюють зовнішньополітичну діяльність.
Проте законопроєкт у виконанні наших «стратегів» викликає декілька зауваг.
1. Ідея множинного громадянства має бути першочергово скерована на власного громадянина – це передовсім йому треба дати можливість набувати інші громадянства, не позбуваючись українського.
2. Натомість законопроєкт, таке враження, більше спрямований на іноземців, яким до неможливості спрощується надання другого українського паспорта.
3. Куди зник пункт про іспит зі знання державної мови?
4. Куди зник пункт про іспит зі знання історії?
5. Куди зник пункт про іспит зі знання основ Конституції?
6. По суті, держава до рівня прохідного двору знижує вимоги для набуття укр. громадянства: мову можна не вчити, історію та закони можна не знати.
7. В Європі нема жодної держави, де нема іспитів чи інших форм базового тестування на предмет готовності подавача вливатися в тамтешні суспільства.
8. Величезну тривогу викликає зникнення переліку (їх було 33) держав, з якими українці зможуть мати множинне громадянство. Перелік зник. Його мають ухвалити окремим законом. Чистої води розвод – бо нелогічно запроваджувати множинне громадянство, а вже потім заднім числом докидати країни, з якими це множинне громадянство діятиме.
1. 49% військових не бачать серед наявних політичних сил будь-кого, кому можна було б довірити владу після війни.
2. 76% військових кажуть, що після війни нова партія має вирости з їхнього середовища (серед решти населення так уважають 52%).
3. 76% військових цікавляться політикою (решта населення - 62%).
4. Тобто: 24% військових не зовсім компетентні в питаннях політики (і 38% решти населення).
5. 15% військових чесно визнають, що вони не розуміються в політиці (решта громадян – 33%).
6. 47% військових залучені до активної громадської діяльності (і лише 18% решти населення).
7. Тобто: військовий навіть після участі в війні веде активне громадське життя, чого не скажеш про цивільних.
8. 64% військових завжди беруть участь у виборах (решта громадян - 50%).
9. Тобто: будь-які вибори, в яких не зможуть брати участь військові, будуть виборами без найактивнішого виборця.
1. Вмовляння, благання та лестощі: цим Україна пробує підійти до Трампа.
2. На тлі невдач Зеленський різко змінив риторику і тепер подає Україну відкритою до переговорів і територіяльних утрат.
3. Це наче сигнал для Трампа, що український президент є розумним і конструктивним порівняно з ядерним брязканням путіна.
4. Військові перспективи України виглядають похмурими: росія окупувала 20% території й невпинно просувається вперед.
5. Якщо Київ не піде на перемовини, американська допомога буде припинена. Якщо Москва не піде – Київ отримає більше допомоги.
6. На порядку денному – підписання угоди про співпрацю зі США у сфері видобутку корисних копалин. Україна зацікавлює Трампа саме цим.
7. Україна має родовища 20 найважливіших мінералів (таких, як кобальт і графіт), запаси яких оцінюються в 11,5 трлн доларів.
8. Україна є домом для третини розвіданих запасів літію в Європі, ключового матеріалу для акумуляторних батарей, який може бути цікавим для електромобільного бізнесу Маска.
9. Ця війна йде за гроші. Трамп збирається укласти угоду, щоб збагатити себе рідкоземельними мінералами.
10. Однією з постійних точок тертя є членство в НАТО. Ця вимога навряд чи знайде відгук у Трампа.
11. 44% українців довіряють Трампу і покладаються на швидке закінчення війни й готові до територіяльних поступок.
Прямолінійно порівнюючи 20-і роки минулого століття і наші 20-і роки, треба для початку встановити чіткий контекст.
100 років держави не було. А тепер є.
Відповідно: жертовність за Україну 100 років була жертовністю во ім’я мрії, во ім’я ідеї України, високої ідеї. Натомість нинішня жертовність за Україну – це жертовність власне за державу, якій уже, даруйте, 33 роки.
А це дещо різні речі. 100 років не було в кого спитати: є чим воювати за свою мрію, з кого спитати за все профукане – держави ж не було. А тепер не питати – дико. Бо держава не лише є, але й, судячи з готівки в маєтках владоможців, непогано процвітає.
Всі жертви 100 років тому були жертвами за святу ідеалістичну мрію. Тепер же – за цілком конкретну, чинну, функціональну державу, яка за третину століття безліч разів продемонструвала свої пріоритети і відсутність серед них добробуту та безпеки громадян.
Порівняння теперішньої війни з національно-визвольними змагами 100 років тому – щонайменше некоректні з огляду на абсолютно різний контекст.
Поводитися зараз так, ніби в нас нема держави, тому все самі, самотужки, своїми силами й на своєму горбі – щонайменше несправедливо.
Людина, щойно знаходить виправдання, повторює все знову.
Переполох на печерських пагорбах спричинила обіцянка майбутнього глави ФБР Кашяпа Пателя почати розслідування проти найвеличнішого лідера сучасності щодо розтрати американської допомоги.
А прискіпливий аудит би дуже навіть знадобився. Причому більше українському народові було би це цікаво, а не американському. І це дуже справедлива ідея: донор має всі моральні й юридичні права дослідити доцільність, прозорість, звітність освоєних його мільярдів.
І нема в цій затії нічого крамольного. Це ми звикли не питати владу за одноосібне розпоряджання трильйонними оборотами – а західні партнери не обтяжені воєнним станом і не лише можуть, але й повинні ініціювати верифікацію трати їхніх же грошей.
Якщо нема чого приховувати – то чого полошитися?
Про господарську вдачу наших правителів усі вже добре начувані. Безкоштовно надані генератори вже опинялися далеко не в тих установах, куди призначалися. Цілі склади з тоннами гуманітарки вже гнили й смерділи. Несправні міни вже направлялися на фронт. Подаровані позашляховики вже знаходилися в гаражах касти недоторканних. Незчисленну готівку в їхніх диванах і сейфах уже виявляли.
Аудит американської допомоги – річ не нова. Останній рік цим уже займалася Пенні Пріцкер, і якщо нічого не було озвучено публічно, то це нічого не означає – а радше те, що головний наш союзник і фінансист делікатно воліє не шкодити Україні гучними розвінчаннями. Трампові ж на це наплювати.
Цитата Пателя «ми не можемо давати Зеленському мільярди доларів і дозволяти йому казати, мовляв, я не зобов'язаний звітувати перед вами, куди поділися гроші" – це анонс грядущого аудиту, який услід за США було б логічно і Євросоюзові здійснити.
Дурні вірять у те, що чують, а мудрі в те, що бачать. Тому дурнів видно, а мудрих не чути.
Для свідомих ця війна – переломний тест на здатність робити висновки, які в подальшому унеможливлять компроміс зі собою. А для менш свідомих – утеча в позу жертви замість зректися своїх старих звичок.
Війна буде марною, якщо не відбудеться загальнонаціональна аб’юрація – акт публічного зречення всього, що насадив 300-літній окупант. Аб’юрація русо-спадку – це ключова вимога війни. Не мінятися – значить програти.
Війна оприявнила довгий перелік незробленого й упущеного. А росія тим часом – це однісінька вимога: нічого не робити, не мінятися, не працювати над собою, залишатися в своєму болоті й квакати по-ру, у позі жертви.
У часи блекаутів все стає максимально ясним. На мапі справа від нас – смертоносна й очманіла імперія зла. Зліва – світло цивілізації, добробуту й нормального людського життя. Бути самими по собі вже не вдасться, бо це означає бути під ордою. Всякий третій шлях веде в росію.
Коли навколо темрява, ідуть на світло.
Заряджати треба не лише павербанки й гаджети, а й свій ціннісний навігатор.