Як багатьом здається, на горизонті з'явилися туманні перспективи миру. Перспективи того, що ми повернемося до звичайного життя, будемо спокійно пити каву вранці без думок про загрозу, що нависла. Ми будемо виховувати дітей в турботі і любові і не боятися, що на їх голови можуть впасти уламки ракет. Ми знову станемо звичайними людьми з нормальними турботами і бажаннями.Погодьтеся, всі вже давно втомилися і хочуть повернутися до нормальності. Всі втомилися бути героями, щодня перемагати, терпіти і позбавляти себе прекрасного. Це абсолютно нормальне почуття для тих, хто вже четвертий рік захищає нашу країну. Всі страшенно хочуть додому. Зараз наше суспільство знаходиться на роздоріжжі. З одного боку – продовжити війну з тими, хто позбавив нас усього. Продовжити війну за нашу територію, помститися за людей, покарати ворога, перемогти і довести всьому світу, що Україна була, є і буде. Напевно, багато хто з нас цього хоче. Але в той же час всі розуміють, що ціна цього буде високою. Ще смерті, ще позбавлення... І весь парадокс у тому, що "владні" відмовляються допомогти народу в наших бажаннях. З трибуни вони, звичайно, кричать про вихід на кордони 91 року, але де ж ваші зусилля для цього. Чому діти великих бізнесменів, чиновників, політиків отримали бронь і вважаються якимись супернеобхідними фахівцями, поки звичайні хлопці гинуть за їхню свободу? Це не зрадництво, а цілком об'єктивні речі. З іншого боку, прийняти умови миру і повернутися до колишнього життя. Знову ходити на роботу, у вихідні відпочивати з друзями, зустрічатися з дівчатами, творити, мріяти, кохати... Максимально захиститися від війни, насильства і вбивств, зайнятися собою і своєю родиною.Вибір стоїть за нашим народом. Тільки за ним. І я чомусь думаю, що багато хто зараз обере саме другий варіант. Керівництво країни програло цю "війну за довіру". Влада не змогла сказати народу, навіщо люди повинні йти і ризикувати життям. Епоха героїчних добровольців 2022 року, які були готові покласти життя на вівтар свободи нашої країни, вже минула. Мобілізація і бойові якості мобілізованих довели це.Політики в теплих кабінетах забули, що війна за "розуми людей" в рази важливіша, ніж інвестиції в оборонну сферу і промисловість. Виграють війну люди, а не заводи і ракети.Крапка@orb131