За останні три дні я провела в дорозі понад 40 годин. Вчора з відрядження у Берліні прилетіли в Варшаву, сіли одразу в машину і поїхали до Вінниці. Спали три години, щоб встигнути на відкриття меморіалу Грєнці. Сьогодні два роки, як він загинув. Прекрасний, сильний, сміливий, такий неймовірний юнак, який безмежно любив свою маму. Але ще більше любив свою країну і віддав за неї найцінніше, що мав — життя. Ми встигли.Я стояла на кладовищі серед прапорів, які розвивалися над могилами українських героїв. Дивилася на дати народження. 86, 90, 95… Найкращі сини нації. В самому розквіті сил. Грєнці був 21 рік. Їхня жертва не може бути марною. Їхні подвиги не можуть бути забутими. Маємо бути гідними їхньої памʼяті. Навіть найменшими кроками. Навіть найменшими зусиллями, але робити Україною сильнішою. Кращою. Такою, як бачили вони. Грєнка, я вірю всім серцем, що ти дивишся із кращого зі світів на свою маму, пишаєшся нею, вболіваєш за футбол, їси скільки захочеться каші і допомогаєш нам рухатися далі. Слава кожному українському герою. Вічна пам’ять.