Ця історія не про сьогодні, але саме вона мене з мотивувала менше жалітися, нити і нарікати на інших. Як правило найбільше страждають найрідніші. Останні місяці видалися бурхливими. Я перетворилася на бабу-бурчуху. До кінця дня сили мене покидають зовсім і, як правило, всі мої нарікання дістаються сину. І от в один з таких днів я в чергове щось виказувала Тихону. Він довго слухав, мовчав, ображався. Потім була пауза. А далі мені прийшло повідомлення:"Мамо я не вмію тебе любити так як ти це робиш але я люблю так як я вмію і коли тобі сумно мені теж сумно я тебе люблю пишаюся тобою пишаюся тим то що мені робиш і мені не байдуже те що мені робиш я зрозумів свою вину і я більше не хочу так робити бо мені це самому неприємно але я тебе все одно люблю."Текст оригінальний, як і всі розділові знаки і помилки.Саме ці слова цього 10річного хлопця мене здорово освіжили. Боже, за цим щоденним вечірнім ниттям і претензіями я роблю все не так. Я виховую нещасну дитину з почуттям вини. З цього моменту я почала фільтрувати. А ще концентруватися на хорошому. Бо лише власним прикладом я можу навчити радіти, бути щасливим, менше нити і нарікати, брати відповідальність за своє щастя і свої вчинки. І, можливо, я не "вилікувалася" повністю, але одне знаю точно я стараюся і йду до цього.