"В Твоїй душі була блакить стоячих вод, оздоблених блідо-зеленою ряскою. В ній була тьмава імла давноминулих віків, вкритих таємничим серпанком чародійних явищ. Первісний шал і дикунська невибагливість.В Твоїй душі була блакить безмежних глибин холодних океанів. В ній було омління південних місячних ночей і млявість застиглого болотяного повітря, насиченого отруйними гострими пахощами. І міріядами бактерій жахливих хвороб.В Твоїй душі була блакить одвічної порожнечі.Ти прагнув знати все і нічого. Ти не хотів. Спроваджував хвилини в безвість небуття.Іна — твоя наречена. Ти не знав цього, але відчував. З самого початку.У Іни була блакитна душа, і Ти не знав її, а відчував байдужий. З самого початку. В її душі була блакить свіжого весняного неба, блакить веселих квітів сонячної левади, омитих прозорою росою. В ній був простір і міць вільного моря і бадьорість ранішнього вітру гірських верховин.В її душі була осліпляюче-яскрава сонячна блакить.Її душа була овіяна згагою життя.Іна була повна віри, надії, любови і ненависти."Гнат Михайличенко, "Блакитний роман", 1921 (уривок)