Ключ до розуміння українського мистецтва другої половини XVII століття — давній іконостас Успенського собору Єлецького монастиря в Чернігові. Суть цього визначного твору слід шукати насамперед в особистості його замовника.У ті роки давній монастир очолив амбітний інтелектуал Йоаникій Галятовський — автор першого українського підручника з гомілетики, тобто мистецтва створення проповіді: від задуму, референсів і структури — до практичного втілення. Його життєвий шлях був надзвичайно показовим: рідна Волинь, навчання у Лазаря Барановича в Києво-Могилянській академії, тривале перебування у Львові в дружньому колі місцевого православного єпископа, місія в Білорусі, яка вже тоді була важливим центром різьбярства, — і, зрештою, Єлецький монастир у Чернігові.Пропорції та форми іконостаса викликають відчуття кам’яної архітектури — ніби законсервованого православного ренесансу. На відміну від надмірної пишноти та пласкої монотонності московських зразків, тут постає щось на кшталт райського саду, що набув форми палацу.Срібні шати ікон намісного ряду, як це часто бувало, приховували не менш ефектний живопис. Ніші з іконами апостолів були настільки глибокі, що могли б умістити повноцінні статуї. Усе це нагадує фасад каплиці Боїмів у Львові: відчуття сильної фізичної присутності архітектурних і скульптурних форм, активний рух назустріч глядачеві.Давньоруський собор отримав вівтарну огорожу рідкісної класичної краси — таку, що не тоне в пишному декорі, а ніби проростає з нього.Цей іконостас настільки глибоко вразив Стефана Таранушенка, що він сфотографував майже всі його оригінальні ікони та детально їх описав. Мої кольорові «пародії» в цьому дописі — лише запрошення до вивчення оригіналів, які дійшли до нас винятково на чорно-білих світлинах.Образ Богородиці на фото 1916 року — майже чорна тінь. Проте, за словами Таранушенка, коли йому вдалося вмовити священників зняти оклад, ікона справила казкове враження технічною досконалістю виконання: корони й одяг Богоматері були всіяні золотими зірками, немов нічне небо. На іконах "праздниках" можна побачити людей у тогочасному вбранні заможних мешканців ЧерніговаХристос, як це часто траплялося, має виразні місцеві риси. Чоловіки й жінки дивилися на ці ікони, немов у дзеркало. Це своєрідна еклектична форма реалізму в поствізантійському світі.Можна відтворити різьблення — але ніщо не поверне живопис. Зрештою, якби не Таранушенко і його фотоапарат, ми б навіть не дізналися, що колись у Чернігові існував один з найпрекрасніших творів українського мистецтва XVII століття (Антін Проненко)