У 1887 році Симиренко започатковує плодовий розсадник у рідному Млієві, і за кілька років він стає одним із найпотужніших у Російській імперії. Саджанці від Симиренка розходяться на Західний і Східний Сибір, Омськ, Тюмень, Барнаул, Красноярськ, а також до Криму, на Кавказ, Сочі, Сухумі, Баку, Тифліс, Кутаїсі, Єреван, Середню Азію.Лишаючись вірним традиціям меценатства, десятки тисяч саджанців він роздає задарма селянам, які приїжджали до Млієва із сусідніх сіл. Не в останню чергу дякуючи Симиренку Україна, особливо на Київщині та Черкащині, на початку ХХ століття мала потужні фруктові сади. У самого ж Симиренка у 1912 році, на 25-й рік існування розсадника, у колекційному та маточному садах нараховувалося майже 3000 сортів різних плодових дерев і кущів.Левко Платонович долучився і до становлення садівництва в Криму. У 1888 році він дістав дозвіл приїхати сюди на лікування, а паралельно пішки обходив усі сади, розробляючи програму досліджень і даючи рекомендації місцевим садівникам. Багаторічні спостереження та експерименти лягли в основу фундаментальної праці «Кримське промислове плодівництво», що побачила світ у 1912 році. Інша його робота – «Помологія» – дійшла до читачів лише в 1960 році, через 40 років після смерті дослідника.Симиренко завжди охоче ділився знаннями і навіть організував підготовку кваліфікованих садівників на базі місцевої школи та училища садівництва. Справу батька продовжив і його син Володимир, який став одним із провідних селекціонерів України. На жаль, в 30-ті роки справа Симиренків, як і справа Вавилова, Менделя, Вейсмана, увійшли в конфлікт із теоріями Мічуріна-Лисенка, підтримуваних Системою. Як наслідок – на довгі роки ці імена були стерті з аналів історії та науки.Левка Симиренка підступно вбили в рідному домі на Різдвяні свята, через місяць після встановлення більшовицького режиму в Городищі. 6 січня 1920 року в вікно їхнього дому постукали, а коли Левко Платонович визирнув, вистрілили практично впритул. Злочинців так і не знайшли. У цей же час за загадкових обставин гинуть у Києві і два молодших брати Симиренка, Микола і Олексій.Родинний архів Симиренків через 13 років, у ті ж різдвяні дні 1933-го, енкаведисти спалили в каміні просто на очах у сім’ї, під час обшуку і арешту сина і послідовника вченого, Володимира Симиренка, який виступив з критикою ідей Мічуріна. Через п’ять років, після кількох арештів, ув’язнень і гулагівських таборів, у вересні 1938 року його теж розстріляли, а знаменитий ренет Симиренка перейменували на Зеленку Вуда. Лише в 1957 році, після смерті Сталіна, Володимира Симиренка реабілітували. Український інститут національної пам'яті