Сьогодні тут буде "вісімдесятник", і, напевне, найбільш київський поет в історії укрліт, Аттила Могильний.ЧОКОЛІВКА Присвячую моєму дідовіщо загинув 1943 poкyВ Київському підпіллі 1Bipші -це у нас родинне.З наших ніхто навіть не здивувався, коли мій дідпройшов з Чоколівки на Сирецьповз патруліі блискучі вітрини австрійських ресторанів,несучи в рукахфінський автомат «Суoмі»загорнений в окупаційну газету. Назавтра налітали на Сирецький концтабір. 2 Взимку на Відрадному —білі замети вздовж вулицьі зелений туман ліхтарівзаливає найтихіші провулки. І я не шкодую, що мивеселими вечорамиза найменшу дурницюрозбивали кулаки,лишаючи на снігукраплі крові,як золоті шкуринки помаранчів Ми вираховували своє походженняз Чоколівки,де не любили чужаківі чужі слова,зокрема такі,як «окупація». 3Шепіт снігу, що падає,і сумний шепіттихих розмовпро тих,що затялися стояти на своємудо останку,бо знали,що у Чоколівки є лиш одна надія —байдужі очіколишніх кулеметників. І в цьому крихкому сяйві зимиприходять слова про те,що в підмурках нашої iсторії - незліченні окупації, війниі холодна затятість киян,приречених ставати першими на шляху.(с) Аттила Могильний