Статистика telegram channel - @onovlenakraina

Поки всі аналізують візит Путіна до Пекіна, - саме цього дня відбувся ще один надважливий візит, який незаслужено залишився в тіні! Ефект MELODY підірвав мережу — Моді та Мелоні влаштували зустріч, яка здатна повністю затьмарити переговори Путіна і Сі. Це не просто альтернативна політика, це народження нового глобального мегакоридору в обхід планів КНР, який здатен переписати правила гри назавжди.Історичний візит, на який чекали 30 років, відбувся саме зараз! Прем'єр Індії Нарендра Моді прибув до Риму, і цей союз може стати нічним жахом для Пекіна, Москви та Вашингтона. Поки інші підвищують податки та ведуть торгові війни, Італія та Індія готують документ щодо зони вільної торгівлі з ЄС і запускають масштабний проєкт, покликаний стати альтернативою «шовковому шляху». Ідея, яка зародилася ще на G20 у Нью-Делі, перетворилася на секретний пакт, що діє в обхід планів КНР.Цей візит вражає своїми деталями. Дует Моді та Мелоні миттєво підкорив світові тренди завдяки вірусним мемам «Melody». При цьому сама зустріч у Римі пройшла у безпрецедентно душевному форматі — із шоколадом, екскурсіями та майже домашньою атмосферою. Напередодні цієї події італійський парламент зробив показовий крок і офіційно визнав індуїзм однією з релігій країни.Як результат, лідери уклали понад 10 стратегічних угод за лічені години, завдавши серйозного економічного удару по амбіціях Пекіна.

Європа дала нам кошти ще на два роки війни.Чи є дослідження, якими себе бачать українці через 2 роки? Хотілось би знати, ким себе бачать юнаки, яким зараз по 17–18. Ким себе бачать люди, котрі до того часу вже 10 років у верховній раді або уряді, або ОП. Жінки, котрим у 22-му було 25–35, а у 28-му буде відповідно за 30 та 40.Ким себе бачать військові, котрі вже будуть воювати на той час по 6 років.Скільки буде дітей у школах. Які у них будуть думки.Якою мовою будуть говорити люди. Бо якщо просто пройтись вулицями Києва, то в побуті часто чути російську. І це при тому, що в опитуваннях відповіді можуть бути іншими.Як люди будуть ставитись до появи нових трудових мігрантів. Бо їх неминуче будуть бачити як водіїв, будівельників, працівників сервісу.На жаль, прямого великого дослідження з питанням «ким бачать себе українці через два роки» немає. Але є інше. Є поведінка, цифри і непрямі відповіді, які дають приблизну картину.У 2024 році більшість вважала, що найкращі часи ще попереду але то був 24 рік. У 2025 році половина бачила Україну як розвинену європейську державу.З іншого боку, рівень стресу залишається дуже високим. Лише невелика частина людей не переживала жодних стресових ситуацій, тоді як більшість стикалася з ними регулярно.Проблема не в тому, що немає образу майбутнього. Проблема в тому, що це майбутнє стиснуте до короткого горизонту - вижити а не розвиватися.Люди живуть не роками, а короткими відрізками. Не довгими планами, а конкретними задачами. Дожити до осені. Пережити зиму. Дочекатися ротації. Закінчити навчальний рік. Не втратити роботу. Вивезти дітей.Молоді люди дорослішають швидше, ніж мали б. Дорослі не можуть повернутися до нормального цивільного життя. Діти змалку живуть у режимі тривоги, втрат і постійних змін. Політичний клас часто поводиться так, ніби керує довоєнною країною.Тут і криються відповіді.Людина у 17–18 років не бачить себе через два роки в одному чіткому сценарії. Вона бачить варіанти. Хтось думає про навчання за кордоном. Хтось про можливу службу. Хтось намагається не закривати жоден варіант. Це все не план довгого життя, а адаптація до невизначеності.Люди у владі, які давно в системі, не демонструють бачення довгого майбутнього. Їх поведінка показує інше. Вони намагаються утримати систему такою як вона є, а не перебудувати її. І це створює розрив із суспільством, яке вже змінилося.Жінки, яким у 2022 році було 25–35, опинилися в найскладнішій точці. Через два роки це буде вік, коли зазвичай приймаються ключові життєві рішення. Але ці рішення відкладені або розмиті. Частина живе між країнами. Частина самостійно тягне сім’ю. Більшість відкладає народження дітей що вже впливає на демографію і буде впливати ще більше.Військові через два роки будуть жити з іншим досвідом, ніж будь-яка інша група. Для багатьох це буде шостий рік війни. І головне питання для них не місце, а роль. Чи є життя після війни. Якщо відповіді немає, виникає ризик відокремлення цієї групи від решти суспільства.З дітьми ситуація ще складніша. Їх буде менше вже в рази. Але головне навіть не в кількості. Вони будуть різними. Хтось виріс під обстрілами. Хтось у евакуації. Хтось у європейській школі. У них різний досвід і різне уявлення про нормальність.Мовне питання теж не вирішується просто. Люди можуть декларувати одне, але в побуті діяти інакше. Зміна ідентичності відбувається дуже повільно. Та і спротив може підкреслювати ідентичність. Те саме з мігрантами. Економіка потребуватиме людей. Нові працівники з’являються вже. Ставлення до них буде залежати від конкуренції за роботу і від того, як держава цим керуватиме а держава не дуже вміє керувати.Мій висновок: через два роки українці не бачать себе в одному майбутньому. Вони бачать набір можливих сценаріїв для себе. Країна в уяві часто виглядає більш стабільною, ніж особисте життя. Люди ще вірять у спроможності держави, особливо поки є кошти, але не завжди розуміють своє місце в ній.Хто з читачів яким себе бачить через 2 роки і де? Як ви бачите долю власних дітей?

Олексій Бик у FbДайте уточню:1. У війську мені в обов'язковому порядку видають зброю. Багато зброї. В тому числі - великі калібри, гранати, мінно-вибухові. Але в цивільному житті мені не можна навіть короткоствол, бо я стану небезпечний.2. Зброю громадянам не потрібно, бо поліція їх і так захистить. Але поліція не захищає, а тікає. Тому треба посилити перевірки і контроль власників зареєстрованої зброї, а не профпридатності поліції.3. Поліція не навчена для війни, але їй все одно видають зброю, яку вона навіть не намагається використовувати для порятунку громадян згідно з посадовими обов'язками. А мені, давно вже навченому для війни, який роками захищає громадян і поліцію включно, зброю все одно не можна.4.. Озброєна поліція тікає від злочинця, покинувши беззбройних громалян на смерть. Але поліцію не можна у військо, бо нікому буде охороняти громадян, яких поліція покинула напризволяще.5. Якщо військовий покинув позицію і втік - його командування несе за нього повну відповідальність, аж до звільнення у важких випадках. Включно з командирами корпусів. Але коли поліцейські тікають від здочинця, внаслідок чого гинуть випадкові люди, яких поліція мала захистити - командування МВС і нацполіції жодної відповідальності не несуть.Я нічого не пропустив?

Армія стає чорною діроюСаме ця аномалія сьогодні до невпізнаваності спотворює всю державну статистику. Поки населення країни об’єктивно скорочується, а люди в тилу затягують паски, офіційні звіти малюють бадьоре зростання споживання у штуках та обсягах. Паперові звіти не сходяться з реальністю, бо військовий сектор поглинає ресурси за зовсім іншими законами, ніж цивільний ринок.У мирний час товар вважається спожитим, коли ви його купили в магазині. На війні споживання це коли товар списали. Спрощена система дозволяє за одну секунду перетворити десять тисяч комплектів форми або ешелон провізії на втрати. У статистиці це виглядає як гігантський сплеск попиту, а за фактом товар міг не попасти на склад та випаруватися ще на етапі логістики.Найцинічніша ситуація з продуктами. Населення падає, мільйони за кордоном, але закупівлі тушкованої ковбаси, круп та консервів б’ють рекорди. Бо закупівлі йдуть за штатною чисельністю, а списуються за максимальними нормами. Мертві душі на довольстві та списання зіпсованих партій створюють ілюзію, що в країні стали їсти більше. Насправді ми годуємо не людей, а статистичну порожнечу.Споживання пального в країні зростає, хоча міста порожніють, а бізнес ледь животіє. Причина не лише в генераторах, а й у бездонних баках військової техніки. Паливо це найзручніший ресурс для віртуальних виїздів. На папері солярка згоріла в двигуні (зростання споживання), у реальності це просто цифри, якими малюють обсяги.Те саме з мільйонами кубометрів бетону на зуби дракона та бліндажі. Це колосальні цифри в тоннах, які перекривають будь яке падіння цивільного будівництва. Але скільки з цього обсягу реально зарито в землю, а скільки залишилося статистичним шумом для прикриття кошторисів?Ми бачимо парадоксальну картину: країна стискається, а показники фізичного обсягу споживання лізуть вгору. Це не економіка відновлюється, це армія перетворилася на гігантський корупційний пилотяг, де приписки, корупція на обсягах та специфіка військових списань створюють ілюзію життя там, де насправді триває спад. Статистика більше не відображає добробут людей. Вона відображає апетити чорної діри, в якій зникають реальні ресурси. Армія споживає, папір терпить.

Христос Воскрес!Дорогі друзі!Сьогодні ми стоїмо перед подією, яка розламує надвоє всю історію людства — Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа.Той, Хто створив закони фізики — простір, час, матерію, саму тканину буття — не може бути полонеником власного творіння. Смерть — лише один із законів тварного світу. І Творець, ставши людиною, увійшов у цей закон добровільно, щоб зсередини розірвати його владу над нами. Порожня гробниця — це не символ і не метафора. Це факт, який перевертає всю логіку тлінного світу: Той, Хто дав матерії її закони, має абсолютну владу ці закони перевершити.Як вчить святий Тома Аквінський, Бог є Першопричиною всього сущого — Ipsum Esse Subsistens, саме Буття як таке. Простір і час існують у Ньому, а не Він у них. Тому Воскресіння — не порушення законів природи, а їхнє здійснення в повноті, яку ми, обмежені створіння, ще не здатні до кінця осягнути. Це беззаперечне свідчення того, що фізичний світ — не замкнена система, а творіння живого Бога, Який діє в історії.Воскресіння Христове є найвищим доказом, що жодне людське життя не є випадковим, порожнім чи приреченим на небуття. Якщо Бог має владу над смертю — Він має владу дати сенс кожній миті нашого існування, кожному стражданню й кожній надії.Нехай ця Пасхальна радість наповнить ваші серця непохитною вірою: ми належимо не тлінному світові, а Тому, Хто переміг смерть.Христос Воскрес — Воістину Воскрес!

Саме тут свобода вибору, яка є найвищою цінністю в демократичному суспільстві, починає грати «злу долю» з державним примусом. Коли громадянина виховують у парадигмі де він сам обирає професію, житло та шлях розвитку і тут раптовий перехід до мови: «ти мусиш, ти повинен» і це сприймається як замах на саму суть демократії. Вільна людина звикає діяти з власної волі, тому на початку війни (як це було в Україні у 2022-му) заклик «захищайте» спрацював феноменально: це був акт вільного вибору.Проте, коли війна затягується, і держава змушена замінити «волю» на «примус», виникає когнітивний дисонанс. Примус вимагає від людини стати об’єктом, інструментом у великій системі.У цьому і полягає пастка тривалої війни: держава захищає свободу всієї нації, але для цього вона змушена тимчасово відібрати свободу у конкретної людини. Ця напруга між «хочу захистити своє» та «не хочу бути примушеним» є неминучою тріщиною в кожному суспільстві, що бореться за виживання. Коли мова «захищайте» (спільна дія) змінюється на «ти повинен» (односторонній примус), руйнується горизонтальний суспільний договір і виникає небезпечна ідеологічна прірва.З одного боку, влада продовжує реалізовувати свою волю — вона приймає рішення, керує процесами, втілює своє бачення перемоги. З іншого боку, від громадянина вимагається відмова від власної волі. Це звучить як негласна формула: «Я роблю те, що вважаю за потрібне, а ти — лише інструмент для реалізації моїх рішень».Цей зсув вбиває мотивацію. Вільна людина готова йти на жертви заради своєї ідеї, але вона внутрішньо чинить опір, коли стає лише засобом для чужої волі. Коли держава каже «ти повинен робити те, що я хочу», вона фактично вилучає людину з діалогу. Замість партнерства з’являється диктат, де одна сторона зберігає право на суб’єктність, а інша — позбавляється його.Якщо до людини перестають звертатися як до людини, а починають як до ресурсу, війна переходить із поля битви за свободу в поле битви за виживання систем. Ситуація в Ізраїлі дуже показова де відсутність рівного діалогу та прозорих правил перетворило суспільний договір на акт примусу для одних і акт свавілля для інших. Коли держава каже «ти мусиш», але при цьому дозволяє іншому «не хотіти», вона руйнує фундамент довіри. І саме це відбувається в Україні.У довгій війні виживають не ті системи, де примус найжорсткіший, а ті, де тягар обов'язку розподілений настільки справедливо, що навіть у найстрашніші моменти людина відчуває: ми все ще в одному човні.Без цього відчуття спільності держава перетворюється на апарат, який просто «використовує» одних для захисту комфорту інших, що є найкоротшим шляхом до внутрішнього краху.І головним викликом для України в 2026 році залишається те, як зберегти цю «людську складову» в умовах, коли війна вимагає лише цифр і покори.Діалог досі залишається основним джерелом суспільного договору, і саме його відсутність стає найбільшою загрозою для нації, що бореться.

В’їзд у Київ, як і інші міста, замість безпеки став психологічною маніпуляцієюМісто обкладене бетонними блокпостами, які насправді виявляються дірявим решетом, що існує лише на головних асфальтованих артеріях.Якщо проїхати по колу, ми побачимо одну й ту саму картину на всіх ключових входах: Житомирська, Варшавська, Одеська, Обухівська, Бориспільська, Броварська траси та Вишгородський напрямок. Усі вони перетворені на штучні тромби.На кожному з цих 7–8 основних в’їздів цілодобово чергує зміна з 8–12 осіб (поліція, ТРО, Нацгвардія, ТЦК). З урахуванням ротації (3–4 зміни) на один пост зав’язано близько 40 осіб: лише під Київ задіяний повноцінний батальйон (близько 500 осіб).Якщо екстраполювати це на 800–900 блокпостів по всій Україні, ми отримаємо армію в 30 000 – 35 000 осіб, які просто «охороняють асфальт».Поруч завжди нудьгують новенькі поліцейські кросовери по $40 000 за штуку. Сотні машин загальною вартістю в мільйони доларів роками стоять на узбіччях. Сучасна патрульна машина перетворена на дорогу підставку для кави: на її капоті зручно ставити стаканчики, поки екіпаж убиває час.Блокпости стоять тільки на магістралях. Кожна траса має десятки паралельних доріг через прилеглі села. Будь-хто, хто хоче щось приховати, просто звертає в приватний сектор за кілометр до поста і спокійно заїжджає в місто.Коли затор стає критичним і водії починають масово матюкати патрульних і тут уся «пильність» зникає. Солдати просто відходять і машуть усім підряд: «Проїжджайте!». Якщо безпека залежить від гучності криків у черзі — значить, її немає.Цей хаос — спосіб показати «стаду», що його контролюють. Поки звичайні кияни, які виїжджають із міста просто щоб зігрітися або провідати рідних, годинами стоять у заторах, блокпост стає подіумом для «еліти».Чиновник, що пролітає повз чергу з мигалкою, отримує дозу кайфу від свого «всесилля». Модний директор фонду на джипі або син олігарха з незаконними спецсигналами проскакують блоки без зупинки. Для них це — зайвий привід для хизування: «Я суперкрутий, мені можна все». Для них блокпост — це VIP-коридор, що підкреслює їхній статус над іншими.З мигалками дуже гарно переміщувати чорну касу або наркотики, бо ніхто не перевіряє. І то додатковий абсурд. Головна біда цієї імітації в тому, що вона глибоко врізається в пам'ять. Люди, які зранку і ввечері змушені стояти в додаткових заторах, щоб просто дістатися тепла прийдуть на виборчі дільниці із закарбованим у памʼяті щоденним приниженням.

3. Галузева деконструкція ВВП: реальний сектор і сфера послугПри аналізі ВВП України у 2025 році необхідно враховувати, що номінальні показники (зростання в гривні) приховують глибоку деградацію традиційних галузей і штучне зростання секторів, пов’язаних із державним споживанням. Якщо у 2021 році економіка була відносно збалансованою та експортно орієнтованою, то до весни 2025 року вона перетворилася на «економіку закритого циклу», де основним драйвером є розподіл бюджетних коштів і військові замовлення.Промисловість і важкий сектор: деіндустріалізаціяПромисловий хребет України, який у 2021 році забезпечував 23% ВВП, зазнав катастрофічного скорочення. Гірничо-металургійний комплекс, що раніше генерував основну валютну виручку, фізично скоротився більш ніж на 70%. Втрата «Азовсталі» та «ММК ім. Ілліча», а також руйнування енергетичної інфраструктури призвели до падіння виробництва сталі з 21 млн тонн до приблизно 6 млн тонн.Хімічна промисловість (добрива) практично ліквідована як експортний сектор через втрату заводів а також через критичну вартість природного газу.Агропромисловий комплекс.Сільське господарство залишається основою приватного сектору, однак його внесок у ВВП у реальному (фізичному) вимірі знизився приблизно на 30%.У 2021 році Україна зібрала рекордні 106 млн тонн зернових та олійних культур. До 2025 року обсяг стабілізувався на рівні 65–68 млн тонн. Падіння спричинене втратою орних земель, масштабним мінуванням (близько 150 тис. км²) та кризою рентабельності. Витрати на логістику й страхування поглинають до 60% операційного прибутку фермерів. Частка агросектору у ВВП (10–11%) утримується лише за рахунок ще глибшого обвалу промисловості.Сфера послуг та IT: адаптація до виживанняСфера послуг, яка активно розвивалася у 2021 році, переорієнтувалася на потреби армії та базове споживання. Фізичні обсяги роздрібної торгівлі скоротилися на 25%, що корелює з відтоком населення. Зростання спостерігається лише в медицині, військовому ремонті та спеціалізованій логістиці.Сектор IT.Уперше за 20 років зафіксовано негативну динаміку. Після зростання на 25% у 2021 році (виручка $7 млрд), у 2024–2025 роках експорт IT-послуг скоротився на 5–7%. Причини — токсичність ризиків для західних замовників та обмеження виїзду фахівців для укладання контрактів.4. Торговельний баланс: повна залежністьУкраїна перестала бути експортно орієнтованою економікою. • Експорт товарів: скоротився з $68 млрд (2021) до $38–40 млрд (2024/25). • Імпорт товарів: зріс до $75–84 млрд через необхідність імпортувати майже все — від пального до систем ППО та генераторів. • Торговельний дефіцит: рекордні $35–44 млрд, які покриваються виключно за рахунок зовнішньої фінансової допомоги.5. Боргове навантаження(дані МВФ та Мінфіну) • Сукупний борг: зріс з $94 млрд (2021) до $194–213 млрд (весна 2025 року). • Співвідношення боргу до ВВП: зросло з 49% до 98–105% (залежно від валютного курсу). • Обслуговування боргу: країна перебуває у стані «вибіркового дефолту» (рейтинг SD від S&P) після реструктуризацій. МВФ прогнозує зростання боргу до 110% ВВП у 2026 році. Внутрішніх джерел для обслуговування тіла боргу та відсотків не існує.РЕЗЮМЕ ЗАПИСКИУкраїна 2025 року — це деіндустріалізована держава з руйнівною демографією. Імпорт удвічі перевищує експорт, борг є непідйомним, а близько 30% ВВП — це кошти донорів, які циркулюють через державний бюджет. Без негайного доступу до ресурсів як застави або радикального скорочення витрат цей актив є фінансово безнадійним.Що ж на цьому фоні Трамп міг сказати Зеленському?Але те, що всі почули обурило багатьох українців, які звикли споживати картину світу з єдиного телемарафону, де замість аналізу — емоції, а замість відповідей — агресивне заперечення реальності. Споглядаючи поточну ситуацію, мимоволі згадується: "щоб непомітно зварити жабу, слід дуже повільно збільшувати температуру холодної води".

10 українських операторів дронів розмотали багатотисячну армію НАТО під час навчань«Ми в дупі», – так охарактеризував один з командирів ситуацію після військових навчань, які країни НАТО провели в Естонії.Події цих навчань, деталі яких публікуються вперше, виявили серйозні тактичні недоліки й вразливості в умовах інтенсивних бойових дій із застосуванням дронів, пише The Wall Street Journal. Навчання під назвою Hedgehog 2025 охопили понад 16 тисяч військових із 12 країн НАТО, які тренувалися разом з українськими фахівцями з безпілотників, зокрема з бійцями, залученими з передової.Одна команда приблизно з 10 українців, яка виконувала роль противника, провела контратаку проти сил НАТО. Приблизно за пів дня вони умовно знищили 17 одиниць бронетехніки та здійснили близько 30 «ударів» по інших цілях.«Загалом результати були жахливими для сил НАТО», – каже координатор безпілотних авіасистем Естонської ліги оборони Айвар Ханніотті. https://lb.ua/news/2026/02/13/722125_mi_dupi_viyskovi_navchannya.html

Глобальний тренд «Skills-First» (навички важливіші за диплом) у російських реаліях набуває вкрай ефективного для Кремля характеруПоки західні економіки намагаються вирішити проблему нестачі кадрів через міграцію та автоматизацію, Москва робить ставку на мобілізацію власного «демографічного буму» 2000-х, спрямовуючи його прямо в цехи оборонних заводів.Основним двигуном цього процесу є тотальний злам престижу вищої освіти. У 2024 році зафіксовано рекорд: лише 43% дев'ятикласників пішли до 10-го класу. Решта — майже мільйон підлітків — обрали коледжі та технікуми. Це не просто економічний вибір, це свідоме створення армії виконавців, які виходять на ринок праці у 18–19 років. У цьому віці вони ідеально вписуються в потреби військової машини: або як кваліфіковані робітники в ОПК, або як готовий ресурс для збройних сил.Діти, що народилися в період відносного зростання народжуваності (2007–2013 рр.), зараз стають тим самим «людським ресурсом», який закриває дірки у виробництві снарядів та бронетехніки. Росія отримала локальний демографічний пік саме тоді, коли він їй найбільше знадобився для ведення затяжної війни, перетворюючи молодь на паливо для воєнного конвеєра.Гроші стали головним ідеологічним інструментом. Зварювальник або оператор ЧПК на «оборонці» сьогодні отримує 150 000 – 200 000 рублів, що вдвічі-втричі вище за зарплати в цивільному секторі та значно перевищує доходи багатьох «білих комірців». Для молоді з депресивних регіонів робота на війну стала найкоротшим і найшвидшим соціальним ліфтом. Режим не просто «затикає дірки», він формує новий клас — молодих, технічно підкованих людей, чий особистий добробут безпосередньо пов'язаний з агресією.Це покоління виросло в умовах нової ідеології та «Розмов про важливе», а їхня масова відмова від університету на користь ПТУ позбавляє їх академічного середовища, де могло б зародитися критичне мислення. Росія свідомо приносить у жертву інтелектуальний потенціал нації заради миттєвої стійкості військового виробництва. Створюючи клас «ситих ремісників війни», Кремль забезпечує собі лояльну базу, яка не ставить питань, поки працює завод. Для України та Заходу це означає, що російський ВПК отримав стратегічне підживлення, яке робить загрозу з боку Москви не тимчасовим явищем, а довгостроковою константою на найближчі роки.Часто під подібними дописами з’являються панічні коментарі: «Навіщо ви таке пишете? Навіщо лякаєте?». Відповідь проста: триває війна, і ми повинні чітко розуміти, що відбувається всередині ворожої системи, щоб обирати дієву стратегію протистояння. Тільки правильний діагноз дозволяє призначити ефективне лікування. Знати сильні сторони ворога — це не панікувати, а тверезо оцінювати виклик.