Серія «Слідами Чорних Запорожців» триває. Сьогодні ми переносимося у квітень 1920 року. Битва під Бурштином ще не завершена. Командира Чорних Запорожців, полковника Петра Дяченка, тяжко поранено. Група козаків намагається врятувати його і вивезти з поля бою.ВОРОГ СТРІЛЯЄ, ТА БОГ КУЛІ НОСИТЬСпогади Лавра Кемпе, режисера, актора, козака 1-ї сотні 1-го кінного полку Чорних ЗапорожцівПадає з гуком вороже стрільно — на який метр-два від самої середини нашої групи… Курява і дим закрили перед моїми очима групу з командиром. Мене обсипало грудками землі. Серце тьохнуло… Думаю: «Оце і по всьому…» Пилюка розсівається, бачу: всі лежать… Підходжу — раптом усі встають, беруть на руки командира… Він, попри поранення (розторощення стегнової кістки), посміхається й каже: — А дулю!Принесли ми пораненого командира до першої із краю хати і поклали під грушею. За кілька хвилин козак, що лишився при раненому полковникові, кличе нас помогти перенести його в тінь від груші, бо йому сонце б'є в очі… По кругу стовбура пересовуємо його в тінь. Раптом чуємо завивання в наш бік ворожої гранати. З досвіду кожний відчув, що стрільно впаде десь близько — або за нами, або перед нами… І ось: вюу-чах!.. Граната вривається під корінь груші… Мить жаського чекання… Груша затріпотіла якось смертельно… Але хвилина-друга минає — довгі як вічність, а вибуху немає. Граната не вибухла в яких півметра від голови нашого командира. Лише землею і трісками притрусило обличчя. Майже в тому місці, де попередньо лежала голова полковника Дяченка, — ямка і розкидана свіжа земля… — Бачите, хлопці, — каже він, — ворог стріляє, та Бог кулі носить… Видко, Богові потрібний ще живий козак на його рідній землі…(За книгою Романа Коваля «Чорні перемагають: Спогади про прадідів козацтва 72-ї бригади»)#СлідамиЧорнихЗапорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.