В останні дні дав багато інтервʼю українським ЗМІ.

І помітив дивну дискусію: навіщо йому надавати майданчик? )))

Мені забавно чути про майданчик просто тому, що якщо взяти кількісний показник моїх соцмереж, то сумарно в мене 4 млн підписників. Я сам чудово справляюсь.

А от друга річ ще забавніша: з Гончаренком треба виходити на інтервʼю і жорстко його перемагати.

Так уже вийшло, що я тут завуч з виховної роботи, тож розкажу трохи про журналістику: журналістика — це не про перемогу, це про висвітлення і пояснення. Якщо ви збираєтесь на інтервʼю, щоб когось перемогти, то ви не журналіст. Звісно, ви не можете позбутися субʼєктивності й власної думки, і це нормально, але разом з тим ваше завдання — показати героя, а не себе, щоб люди зрозуміли, чи гарні, чи погані ідеї в того чи іншого персонажа.

А коли ми говоримо про перемогу, то це формат дебатів. І я на них із задоволенням також погоджуюсь.

От, наприклад, коли я презентував свій мирний план, я всім критикам сказав: давайте говорити публічно на дебатах.

НІХТО (!) не погодився.

Пекар заявив, що він не політик, і ще написав кілька постів про мене. Портніков узагалі сказав, що я всіх розводжу, як лохів, і образився на те, що я запропонував публічну розмову.