Український футбол.

Насправді частинка цієї гри живе в серці кожного українця. В дитинстві ми обожнювали дивитись мультфільм «Як козаки у футбол грали», ганяти м’яча з друзями у дворі, але справжнім святом був похід з батьком на стадіон. Там ти опинявся у вирві подій та емоцій. Твоє серце починало битися в такт з десятками тисяч інших. Хто хоч раз був на стадіоні, той мене зрозуміє.

Український футбол завжди був потужним, тому що був цілий культ гри. Кожен куточок України, кожен колектив мав свою команду. Національна Ліга вирувала яскравими фарбами та видовищною грою. Нажаль війна забрала в українців і це.

Згадайте 22 жовтня 1997 року, коли «Динамо» просто розірвало «Барселону» з рахунком 3:0, а за пару тижнів знову розгромили каталонців з рахунком 4:0 та ще й на їхньому полі. Популярність футболу в Україні та клубу «Динамо» злетіли до небес. Це був золотий склад клубу - Шевченко, Ребров Гусін, Белькевич, Головко, Ващук, Я згадую, як кожен українець пишався нашими футболістами.

Але, нажаль тоді ми ще не розуміли, що це кінець українського футболу. Тому що в тому золотому складі грали українці, яких після легендарних перемог «Динамо» було продано світовим футбольним клубам, а на їх місце прийшли іноземні легіонери. Звісно наші легенди продовжували грати в Національній збірній, але то вже не та гра. Футбол і гра нажаль перетворилися на бізнес, а не на свято нації.

Сьогодні багато легендарних українців грають в іноземних клубах і дуже шкода, що наша держава і меценати не змогли знайти слів, заохочень, щоб вони представляли українські клуби і прославляли нашу країну. Для кожного спортсмена, гімн рідної країни повинен бути закарбованим в серці.

Вірю, що колись, я так само, як і мій батько, візьму своїх дітей і піду на наш «Олімпійський» і наші українські футболісти подарують нам свято!