Повідомлення telegram каналу - @olegboikomilitaryleadersmartbook

КРАЇНА МРІЙ. Помилки політичного та військового керівництва України з початку війни. Висновки Тома Купера:
У 2022 році ЗСУ не вдалося розбити російське тотальне вторгнення не через "геніального і улюбленого" Залужного, а тому, що 200-тисячним, а потім 400-тисячним військом все ще керували офіцери, які знали свою справу і могли вільно діяти, спираючись на свій досвід. Відповідно, вони також могли дозволити своїм військам воювати з росіянами так, як вони вміють: з майстерністю і завзяттям. "Ці люди" знищили всрф: вони досягли того, чого не вдалося жодному українському генералітету, а тим більше жодному Зеленському. Однак до 50% "цих людей" вже давно немає.
З 2023 року ЗСУ є неуспішним саме через своїх генералів і через Зеленського. Тому що її "лідери" – це не "лідери", а зграя некомпетентних, позбавлених ідей і рішень людей, але експертів з організації виступів на телебаченні і в соціальних мережах, з "дисциплінування" і мікроменеджменту. Це заходить так далеко, що, враховуючи всю некомпетентність, невдачі, ілюзії, фантазії, корупцію та кумівство в Києві, можна було б здивуватися, що ЗСУ "все ще тримається". Але вона все ще тримається – завдяки навичкам деяких командирів нижчої ланки та сотням тисяч її бійців, які продовжують воювати, незважаючи ні на що.
Отже, висновки:
1. Україні потрібне політичне лідерство, нещадно об'єктивне, надкритичне до себе, здатне реформувати себе і країну через розробку і застосування реалістичних і розумних доктрин і стратегій. Нинішня влада не є такою: вона живе в ілюзіях і надмірно залежить від допомоги з-за кордону (яка ніколи не буде надана). Як така, вона, швидше за все, буквально продасть країну (або зробить її боржником приблизно на століття вперед), ніж що-небудь інше.
2. ЗСУ потребує військового керівництва, яке не прагне робити послуги політичному керівництву чи один одному, створювати і закріплювати власні позиції і класти в кишеню хабарі, а має інноваційні рішення, що роблять його здатним воювати і перемагати у цій війні, оперуючи меншою кількістю військ, меншою кількістю озброєнь і меншим обсягом поставок, ніж супротивник. І найголовніше: це керівництво має бути здатним почати з реформування своїх нинішніх структур до мозку кісток, а потім і всього війська: розробити нову доктрину для перепідготовки офіцерського корпусу і повного комплектування підрозділів, а також знайти і адаптувати сучасні технології.
3. Україні потрібне підзвітне як політичне, так і військове керівництво, де "голови котяться", коли один або обидва органи лажають так сильно, як вони лажають з початку 2023 року. Пронто. На місці і без жодних (поки що) звичних відмовок, "службових розслідувань", вагань чи затримок. Наразі нічого цього немає. Адміністрація Зеленського не підзвітна нікому, тоді як Головнокомандувач підзвітний лише Зеленському, але останній утримує його на посаді, бо той каже "так" усім ілюзіям президента.
4. Відмовки на кшталт "в Україні занадто мало чоловіків у віці 19-21 років", щоб мобілізувати і відправити їх на війну, є нісенітницею. Вона має достатньо, щоб перемогти росію (і вона має не лише чоловіків, але й жінок цього віку), за умови, що вони будуть належним чином підготовлені, екіпіровані і, особливо, ними належним чином командуватимуть. Питання полягає в мобілізації, мотивації, належному розгортанні наявної сили: це в компетенції уряду, за умови, що він буде виконувати свою роботу, чого він не робить. І навпаки: з нинішнім керівництвом Україна не змогла б виграти цю війну, навіть якщо б мобілізувала 10-мільйонну армію. Тому що нинішнє керівництво не має жодного уявлення про те, як мобілізувати та організувати все суспільство та економіку, і не зацікавлене в тому, щоб знайти командирів, здатних перемогти у цій війні. Нинішнє керівництво спромоглося лише зіпсувати навіть свою репутацію благаннями про допомогу у Заходу, в той час як його генерали досягли успіху в розбазарюванні мізерних ресурсів у масових битвах на виснаження.