📰 Нова Водолага

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!! Донецький напрямок… Бахмутський район, населений пункт Дружба. Саме звідти надійшла у Нововодолазьку громаду скорботна звістка про загибель нашого земляка, Котова Володимира Миколайовича, 17.11.1970 року народження. Життя молодшого сержанта, командира механізованого відділення механізованого батальйону однієї з військових частин Міністерства оборони України обірвалось 10 січня 2024 року під час захисту територіальної цілісності та державного суверенітету нашої Батьківщини. Володимир народився і виріс у Харкові, а в с.Новоселівка мешкав близько 15 років разом з мамою та сестрою, а потім приїздив до них як тільки був вільний час, щоб допомогти по господарству. Працював у Харкові на будівництві, мав золоті руки. Його бойовий шлях розпочався 10 серпня 2023 року. Він добровільно став на захист України, відчуваючи, що саме там, на фронті, потрібен як ніколи і ніде раніше. Заїхав до сестри попрощатись та з того часу вони не спілкувались. Часто його згадувала, переживала, а додзвонитись до нього не могла. Він приходив до неї уві сні й навіть наснився перед загибеллю. Десь глибоко у серці відчула, що сталось непоправне горе. Вони з Володимиром у дитинстві та юності були близькі, підтримували один одного. Вона завжди за ним сумуватиме і пам’ятатиме, яку він мав веселу вдачу, який був чуйний і доброзичливий, ніколи не скаржився на долю, був працьовитим і щедрим. Молодший сержант Володимир Котов приєднався до багаточисельної армії наших українських небесних Захисників, залишивши по собі приклад героїчного Подвигу в ім’я миру та Великої Перемоги, у яку ми всі непохитно віримо. Тож доземний уклін відважному воїну! ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!!!

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! Знову в скорботі Нововодолазька громада. Війна забрала ще одне життя нашого земляка, відважного воїна, жителя  с.Ватутіне, який на другий день повномасштабного вторгнення пішов добровольцем захищати нашу державу, весь український народ та насамперед свою сім’ю, маму, дружину та донечок, яких любив понад усе. Старший лейтенант Донченко Віталій Віталійович, 11.10.1991 року народження, останнім часом проходив військову службу у військовій частині 3005 Національної гвардії України на посаді командира відділу інструкторів. Але цьому передував непростий військовий шлях. У найгарячиших точках Донецького напрямку, під Бахмутом та Кремінною, а також на Харківщині  довелось відбивати атаки ворога, дивитись в обличчі смерті та не здаватись, йти вперед заради Перемоги, мужньо, відважно і безстрашно нищити загарбників. За свої бойові заслуги  Віталій був нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня», медаллю «За оборону міста-героя Харків», медаллю  «За стійкість та незламність», відзнакою-нагрудним знаком  «За доблесну службу» та іменним годинником від Національної гвардії України. Скільки б він міг розповісти про свій героїчний шлях, надаючи приклад підростаючому поколінню, яким потрібно  бути патріотом і справжнім чоловіком, як бути рішучим та відповідальним… Саме таким і був наш Герой.  А ще він захоплювався спортом, який  займав значну частину його життя. Як справжній спортсмен,  він з дитинства виховував у собі силу характеру та витривалість, що знадобились йому під час боротьби за наше з вами мирне життя. Та все ж понад усе він любив свою дружину та  обожнював донечок, робив усе можливе, щоб вони відчували його любов і турботу. Був уважним  і люблячим сином, піклувався про свою маму. Віталій був гарним господарем, і не дивлячись на брак часу, намагався привести все до ладу, власними руками створював вдома комфорт.  Всі рідні й близькі у невимовній тузі і розпачі від його трагічної смерті, навіть дихати важко від такої втрати, від втрати опори в житті, від втрати ніжності й любові, якими він огортав найрідніших. Військові дороги принесли йому чимало вірних друзів. Де б він не був, всюди користувався повагою і авторитетом серед побратимів, керівництва, близьких і рідних людей, серед однокласників, односельців і просто знайомих. Нехай же світлий спомин про нашого Героя,  старшого лейтенанта Віталія Донченка, який відважно і сміливо нас захищав, буде у нашій пам’яті горіти вогнем вдячності за доблесний шлях, за приклад справжнього патріотизму і віри у світле майбутнє України. ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!Не встиг новий рік ступити на поріг, як знову страшна звістка з фронту сколихнула нашу громаду. 31 грудня під час бойових дій поблизу населеного пункту Іванопілля Бахмутського району Донецької області загинув наш земляк, нововодолажчанин, Мицік Борис Володимирович, 14.11.1991 року народження. Він був пілотом (оператором) безпілотних літальних апаратів взводу дистанційного мінування роти ударних безпілотних авіаційних комплексів Сухопутних військ Збройних Сил України.Борис народився і виріс у Новій Водолазі, закінчив школу, зростав добрим і порядним, а як подорослішав, одразу було зрозуміло, що в нього небайдуже гаряче серце, кмітливий розум і весела вдача, адже завжди був на позитиві. Захищати Україну він пішов влітку 2024 року, проте вже мав бойовий досвід, ще у 2018-му був учасником АТО. У мирному житті, перед мобілізацією Борис працював на підприємстві «Данко Декор», його згадують як відповідального працівника, порядного, безвідмовного і доброзичливого чоловіка. Осиротіла від втрати велика дружна родина, у страшному розпачі мама, тато, старші брат та сестра, сумує за ним п’ятнадцятирічний син, для якого тато був прикладом у всьому, порадником і другом. Всім їм не вистачатиме його рідного голосу, посмішки та підтримки й оптимізму. Не передати словами, як їм важко повірити в невідворотність того, що сталося. Солдат Борис Мицік віддав своє життя за незалежність нашої держави, за мирне життя українців під рідним небом на батьківській землі. Не заспокояться душі близьких і рідних допоки битимуться їх серця, скорботний біль чорним крилом накриватиме кожен новий день і кожен Новий рік ніколи вже не буде для них святом, залишиться назавжди болісною датою непоправної втрати. Немає кінця скорботі, як немає кінця великій вдячності відважному воїну за Подвиг боронити Україну від ненависного ворога, ціною власного життя. ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!