Друзі, попри все, вітаю вас із Днем української писемності та мови.

Тримайте дашком руки над свічкою нашої букви Ї. Хай сяє усім нам у темряві.

Солов'їна? Можна і так. А ще різка, складна, парадоксальна, відкрита до нового, глибока... Вона така, як треба. Нею можна до дитини з колисковою і до зброї, коли заряджаєш набої.
Вона просочується невидимими струмочками і греблі рве.

У мільйонів українців була розчахнута душа через примусову русифікацію. Але вони повертаються до своєї рідної мови і знаходять у цьому спокій.

Я мрію про час, коли розмова українською в Україні стане буденним явищем. Не нестиме у собі ні світоглядних, ні політичних, ні громадянських ознак. Коли від людини, яка говорить українською, не чекатимуть особливого патріотизму чи якоїсь певної поведінки.
Бо мова стане такою ж природною, як дихання.

Ми звикнемо, що людина може бути патріотом - а може і не бути. Може бути розумною, а може бути дурнем. Може нам подобатися або викликати відразу. Може жити на сході чи на заході - і все одно говоритиме українською.

Так як у Польщі всі говорять польською, і це нікого не дивує і не змушує чіплятися з питаннями до польських підлітків - а де це ви польську вивчили? Це ж треба, у вас так гарно виходить...

Українці зберегли мову у часи страшних випробувань і гонінь. Вона не стала мертвою, її не доводиться відроджувати з книг і літописів. Наша з вами робота полягає у тому, щоб передати її далі.

Це найважливіший спадок, який ми маємо лишити дітям - особливо у часи, коли росія знову руйнує наше матеріальне багатство.