Дякую за фото пані Марті Коваль, якщо у когось будуть іще,теж кидайте.

Вже вдруге я маю радість приїжджати до Гданська на події Українського тижня.

Цього разу дорога була нелегка, тривала більше доби, вдалося поспати лише кілька годин у хостелі. Дуже довго перетинали кордон, хоч я цього разу поїхала через Раву. Під час тривог оформлення припиняється, машини виганяють за межі пропускного пункту.

Я була морально готова до такого, бо читаю дописи інших людей. Більше всього хвилювалася, що запізнюся на подію. Але приїхала впритик, за три хвилини до початку.

Далі головне: для чого ми це все робимо? Для чого я залишила дітей у Києві, хоч всі мої думки зараз з ними, і мені було б значно легше сидіти вдома. Для чого провела за кермом двадцять сім годин, аж підлога хитається під ногами.

Для чого Видавництво Білка передає ящики книжок на Польщу, для чого Nadia Moroz-Olszańska з дівчатами вкладають всі свої кошти та організаційні зусилля у цю роботу?

Я вважаю, що ми повинні гуртувати українців за кордоном, допомагати їм шукати однодумців, всіма силами показувати, що Україна присутня у житті своєї діаспори.
"Ми" - це не я з видавництвом, це держава Україна у широкому значенні цього слова.

Це не робота для приватних ініціатив, це робота для великої багаторічної і продуманої державної програми.

Але знову ж таки, це як з книгами. Якби ми чекали, доки підключиться державне замовлення, у нас би не було воєнліту і літератури про війну.
Тому я на своєму місці роблю що можу. Це мало, але все одно краще, ніж нічого.

Вдячна людям, які можуть більше, які підходять до цієї справи більш системно. Повторю те, що говорю з 22го року: ми зацікавлені у тому, щоб у кожній європейській країні працювали українські культурні осередки, українські будинки, бібліотеки, книгарні.
Це наші центри впливу. Але підтримувати їх може лише Україна, нікому іншому це не потрібно.