Українська правда опублікувала інтерв'ю з жінкою, яка у березні 22го року виїхала з дитиною до Польщі. Матеріал про те, як вона влаштовувалася на роботу, як адаптувався син, про те, як вона на своєму місці проводить різні заходи на підтримку України.До 22го вона працювала в "органах місцевого самоврядування" у Житомирі, очолювала інформаційний відділ.Мені цей матеріал принесло хвилями фб, і я просто вжахнулася, коли почитала коментарі. Така ненависть, кожен другий вважає за потрібне назвати її зрадницею, хтось уже домислив, що сина вивезла без дозволу чоловіка, і тепер чекає на "гробові". Хтось іще вправляється у своїх фантазіях, одна гірше другої.Винесемо за дужки, що знову товчуть жінку. Жінки у нас вічні груші для биття, чоловіки - навіть ухилянти - знаходять значно більше підтримки і поваги. Занадто швидко всі забули 22й рік. Так прилітало і по Житомиру. А на Житомирській трасі взагалі побоїще було. Це я до того, що коментатори зараз доводять, що Житомир був тиловим спокійним містомМені цікаво, чи задумувався хтось, як ті вибухи перенесли діти? Чи знає, скільки зусиль вартувало жінкам за кордоном вилікувати малих від неврологічних наслідків? Скільки грошей було витрачено на лікарів і психологів, щоб дитина перестала пісятися у ліжку, почала знову говорити, припинила різати собі руки чи виривати волосся? Може у мене якась не така вибірка, але відсотків сімдесят емігранток з тієї першої хвилі стикнулися з цими проблемами. Це ті хто виїжджали з центральної України, ті хто зі сходу і півдня - там взагалі мрак. То що страшного у тому, що жінка вивезла дитину у безпечну країну, сама влаштувалася на роботу, забезпечує себе і малого. Зрештою, не споживає світло в Україні, якого і так мало, не відтягує на себе інші ресурси. Чому її і подібних до неї називають зрадниками? Як взагалі язик повертається? Тому що вона працювала у державній установі? Ну так давайте тоді оприлюднимо повну статистику, скільки чиновників, силовиків і правоохоронців покинули свої робочі місця у перші дні після вторгнення і винирнули далеко на заході. Не дівчатка з інформаційних відділів, а ті хто безпосередньо мав організовувати оборону, відповідав за укріплення і мобілізацію особового складу. Мені здається, зрадниками були не мами-одиначки з малолітніми дітьми, а хтось інший.