Я зараз напишу щось таке, за що мене не похвалять у магістратурі з психології. Але оскільки я сесію закрила і тимчасово поза зоною досяжності викладачів, - можу собі дозволити.Нас вчать важливості проговорювання власного досвіду і власних травм. По суті, на цьому ж побудована ціла сфера професійних послуг. Звісно я не агітуватиму проти психологів, я сама (сподіваюся) буду психологом.Але у такі дні як сьогодні я згадую значно глибшу науку. Яку нам, жінкам мого покоління, не викладали словами, а показували власним прикладом. Показували старші жінки роду, які пережили Голодомор, колективізацію, війну, колгоспи і совок. Не ний. Нема чого волати у простір, а тим більше виливати свої біди у чужі вуха. Тримайся з гідністю, а гідність полягає у тому, щоб не показувати свою вразливість.Зараз все не так, зараз люди знаходять здоровіші стратегії виживання, більш екологічні. Напевно. Хоча я згадую свою бабу. І думаю, що єдина, кого треба боятися у долині смертної тіні - це про неї. Але п'ятьох народила, вигодувала, виростила і в люди відправила. І від усіх дочекалися внуків. Так от, дівчата. Як би не хотілось зараз поплакати, треба триматися. У всьому світі не знайдеться вмістилища для наших сліз, тому доведеться ховати всередину себе. На нас діти дивляться з довірою, вони думають, що ми великі і все контролюємо. І батьки, батьки надіються. Як би не хотілося кричати і кидатися на людей, цього не варто робити. Все одно самим же доведеться розбитий посуд прибирати.Для себе я користуюся правилом двох тижнів, як той Арестович на мінімалках. Я розумію, що не вивезу безстрокового і безкінечного трешу, психіка розвалиться. Але я можу витримати два тижні. А там далі термін продовжимо, якщо треба буде. Я сама собі парламент по продовженню надзвичайного стану. Маленькими кроками, зчепивши зуби, мовчки. Психологічна теорія каже, що психіка так довго не зможе.Моя практика заперечує, що зможе, ще й як.