Відтоді, як я почала писати про село, до мене і у коментарі, і у приват приходять люди, щоб застерегти від надмірної активності на землі. І саду мені стільки не потрібно, і городу, це все важка праця, якої я, скоріше за все, не стягну.Але після нічного обстрілу я могла б кілька днів лежати. Могла б подвоїти дозу щоденних пігулок. Могла б зловити панічку... Багато варіантів. Натомість я запхала малого у машину і проїхала рівно годину від дому. Потім цілий день не розгиналася: косила траву, рвала зілля, кропила жуків, кріпила сітку на огорожі, збирала полуницю. Думки у голові були простими: не зачепити троянду косаркою, зарядити акумулятор у пшикалці, відмити ноги після городу...Весь день у селі я не мала жодної вільної хвилини. І вперше за багато днів я там жодного разу не згадала про війну. Це якийсь мій персональний портал у Нарнію, щойно я виходжу у сад, весь інший світ припиняє існувати.Додому поверталася втомлена хорошою фізичною втомою, відчувала кожен м'яз. А настрій був цілком собі бадьорий, діловитий. Я знову з нетерпінням чекаю і вівторка, і п'ятниці, і кінця тижня.Я цілком задоволена ефектом, дешево і сердито. Те саме через психотерапію мені б влетіло у чималу суму. Кожному із нас потрібна така віддушина. І якщо з'ясується, що для душевної рівноваги мені бракує іще ста дерев, я їх висаджу, не змигнувши оком.