Відбулася презентація у Дніпрі. Традиційно пропоную, хто має фото - кидайте у коментарі.Дніпро має таку властивість - вибивати мене з дзену на раз - два. Якась така специфіка цього міста, що з перших секунд смішить, дратує, розчулює одночасно. Все що завгодно, крім спокою :) Таксист на вокзалі: так, показуйте дорогу. Навігатор не працює, я не знаю міста :) Касирка у АТБ: "дєвушка!!!"Мені 50, а я досі у когось "дєвушка". Адміністратора у готелі: щоразу, щоб зайти у ворота, треба дзвонити у домофон або їй по телефону (!) І водночас повна зала людей на події. Таких своїх, ніби я їх усіх знаю. "Пані Тамаро, моя українізація почалася з вашої Доці. Я після неї вирішила відмовитися від усього російського, що у мені було.""А мене вона врятувала у 22му. Я тоді така зібрана була, цю книгу використовувала як підручник. І собі, і подругам команди давала, всі тільки дивувалися, звідки я все знаю.""А я сиділа на вашій події у Вроцлаві. Ви мені ще сказали не поспішати, хоча би перезимувати. От ми з дітьми перезимувати у Польщі і повернулися..." Розумієте, так? Яка це колосальна відповідальність і яка це честь писати для і про цих людей.Дякую за довіру.