Я нарешті у Бургасі. За кілька годин почнеться дуже насичена програма фестивалю, і триватиме три дні. Оскільки я не спала уже 34 години, працювати буде нелегко. І тим не менше, це потрібно, нам як ніколи зараз необхідно говорити і показувати Україну. Для себе зробила висновок, що цього року я дітей на море автобусом не повезу. Може потім передумаю, але зараз таке відчуття, що поїздка була пекельною. Ми стояли на кордоні всю ніч, і це не значить, що можна було в автобусі поспати. Постійно то документи перевіряли, то довжелезна черга на огляд багажу, потім щойно перетнули молдовський кордон, тут же почався румунський, все спочатку. По самій Румунії та Болгарії рух утруднений, однорядна дорога через села. Можливо, якщо їхати через Чернівці і далі на Румунію, без Молдови, траса буде кращою і перетин кордону легшим. Наскільки я пам'ятаю, там нормальний автобан. А з Одещини через південь - дуже тяжко і довго. Тут на місці все прекрасно як і завжди, Болгарію ми знаємо і любимо як своїх п'ять пальців. Але як сюди добиратися з комфортом, я так і не придумала.