Повідомлення telegram каналу - @nuclear_volunteers

Зміни в житті людини за останні 10 000 років, не кажучи вже про зміни за останні 10 поколінь, занадто великі, щоб їх можна було пояснити лише дарвіністським механізмом еволюції генів. Ці зміни зберігаються також завдяки спадкуванню придбаних характеристик, що прискорюється, через культурний, а не генетичний механізм.
Коротко кажучи, ДНК-революція вимагає специфічного, історичного методу вивчення еволюції людських видів. Вона також дозволяє помістити світову історію в раціональні рамки. Історія за такого підходу — це продовження біологічної еволюції homo sapiens іншими засобами.
По-друге, нова еволюційна біологія стирає різницю між історією та природничими науками і зводить нанівець надумані дебати у тому, є історія наукою чи ні.
По-третє, вона повертає нас до базового підходу до еволюції людини, що включає вивчення способів взаємодії між нашими видами та навколишнім середовищем, а також нашого зростаючого контролю над нею. Це означає, що треба ще раз поставити ті питання, які ставив Маркс. «Способи виробництва», засновані на великих інноваціях у виробничих технологіях, у комунікаціях, в організації суспільства — але й у військовій силі також — були стрижнем людської еволюції. Маркс усвідомлював, що ці інновації не відбувалися і не відбуваються самі по собі. Матеріальні та культурні сили та виробничі відносини нероздільні. Вони являють собою діяльність чоловіків і жінок в історичних ситуаціях, що виникли не через їхні дії, вчинки або рішення, але й не з вакууму.
Не остання з проблем, для яких погляд на історію як взаємозв'язок суттєвий – це та, що є ключовим для розуміння історичної еволюції homo sapiens. Це конфлікт між силами, що призвели до прогресу виду homo sapiens від неолітичного людства до ядерного, і силами, які мають на меті підтримувати незмінне відтворення та стабільність соціального середовища. Протягом майже всієї історії сили, які припиняють зміни, зазвичай ефективно нейтралізували нові можливості.
Сьогодні баланс явно зміщений на користь одного напряму. І відхилення від рівноваги настільки велике, що ставить під сумнів здатність людських соціальних та політичних інституцій контролювати ситуацію. Можливо, історики-марксисти, які мали можливість розмірковувати про ненавмисні та небажані наслідки людських колективістських проектів XX століття, принаймні можуть допомогти нам зрозуміти, як таке сталося.