ВЕЛИКДЕНЬ (Із книги Андрія Содомори "На одинці зі словом")Смертю смерть поправ…До трибанної української церкви подібне своїм звуковим образом те слово – ВЕЛИКДЕНЬ. Три склади – то три бані української церкви; середній, що під наголосом, – найвища з тих бань. Два окремі слова Велик День – помноженою енергією, злившись воєдино, запроменіли в новому, триєдиному – ВЕЛИКДЕНЬ. У ньому – сяйво дня і гра великодніх дзвонів: Велик-день… Велик-день… Велик-день…Камертоном Різдва – цяточка-зірка та крихітний дзвіночок на Святвечірній ялинці. Камертоном Великодня – вранішнє сонце, що по вінця виповнює наші храми й світлиці, вивіряє чистоту вікон, рушників, писанок, сердець; сонце, що нагадує нам про втрачений наш слух до найвищої гармонії:Могутнім громом сонце граєВ гучному хорі братніх сфер…Й.-В. ГетеЛатинське «Primus inter pares» – Перший з-поміж рівних – не для Різдва та Великодня: вони – рівновеликі. Та які різні щодо настрою!.. Достатньо лише проказати: Свят-вечір… Велик-день… Вечір, ще й зимовий, – щоб слухати; слухаючи, бачити казку. Ранок, ще й весняний, – щоб дивитися; дивлячись, дивуватися – красі Божій, нерукотворній:Земелька зі сну збудилась,В трави, квіти – замаїлась.Звір і пташка веселиться,Миром Божим світ краситься…А ще – красі рукотворній: рушникам, писанкам, вишиванкам… І все ж над тією красою, що владно вабить зір, заполонює душі, милує серця, над тією красою, рукотворною і нерукотворною, – найвеличніше, переможне, незрівнянне своєю врочистістю звукове фортиссімо – спів із Пасхального Тропаря: «Христос воскресе із мертвих, смертю смерть поправ і сущим во гробіх живот дарував». Усю празникову яскравість, щоб нею щедро променіти, ввібрав у себе той спів, що сам є світлом. Бо світло й гармонія – єдині. Де порушено гармонію, там і світло не може проливатися, як йому належить у найсвітліший День – вільно, мирно, велично. Саме такі прислівники – над нотоносцем перед початком тієї пісенної фрази, що на чолі Великодня: «Христос воскресе із мертвих…» У центрі фрази – «Смертію смерть поправ…» Саме ті слова – її найвищий злет, її найінтенсивніше фортиссімо.Дерев’яна церковця, запах кадила… Старе кладовище, де вже й хрести повростали в землю, що й написів не відчитати… Але й тут – особливо велично: «Христос воскресе…» Бо тлом для тієї величі – земне, тлінне, минуще…НТП