РОКОВИНИ В'ЯЧЕСЛАВА КАЗИМИРОВИЧА ЛИПИНСЬКОГОВ цей день пішов у вічність, до Бога та своїх шляхетних предків, національний геній, спадщина якого потребує ще ретельного осмислення й вивчення. Але при цьому нерідко неприємно вражає своєю актуальністю. Неприємно, бо Липинський майстерно бачив наші внутрішні слабкості й хвороби та попереджав про них, а ліки нерідко бувають гіркими.П'ять цитат генія.1. Смерть консерватизму означає скрізь і завжди смерть нації.2. "Блеф і страшна для українства небезпека большовицької українізації України лежить в тому, що правляча тепер Україною московсько-інтернаціональна верства намагається вживати української мови не для того, щоб самій злитись з українським народом в одну національну цілість і сотворити на Україні свою місцеву владу (свою українську державу), а для того, щоб під покришкою "народньої" української мови прищеплювати народові свої не місцеві, московсько-інтернаціональні політичні змагання. 3. ……. «свідомі» інтеліґенти українські й самі нічого не роблять і другим не дають робити.Всякі реальні політичні українські починання, роблені во ім’я якоїсь ясної і виразної політичної ідеї, для них ненависні тому, що здійснення цих починань виказало б повну непотрібність людей, живучих з українського романтичного скигління. Отже вони мріють, скиглять і лають. Лають нещадно всіх і вся, що щось робили, хотіли робити чи пориваються щось робити в Україні.....В результаті «свідома» інтеліґенція при нашій недержавности, добірається по прикметам завеликої чутливости, озлоблености, пасивности і трусливости. Вона витворює оце «свідоме демократичне українство», в якому задихаються всі мужські активні елєменти, як зверху, так і знизу.4. Бо факти нашої історії говорять, що істнували ми як велика держава й як велика нація за Великих Київських Князів і упали з упадком князівської влади. Після нашого першого „лихоліття“ пристали ми до Литви й Польщи тоді, коли там була сильна монархічна влада й підняли повстання проти Польщи тоді, коли там влада Короля ослабла, та запанувала шляхецько-республіканська демократія. Державою й нацією стали ми знов за Гетьмана Богдана, що єдиний із посеред Гетьманів був не тільки на словах а й наділі „самодержцем руським“. І не виконавши його заповіту, не сотворивши після його смерти власної наслідственної монархії, після послідньої спроби Гетьмана Івана Мазепи стати „самовладним князем в Україні“, перехилились ми цілою вагою — власне маси народньої — на бік монархії московської, проти якої підняли всенародне повстання тільки тоді, коли Царя в Петербурзі не стало. Трудно втім усім бачити врожденне демократичне республіканство.5. Знайте, що не буде ніколи Великої України, доки українськими руками не буде переможена “Україна” підла і мала.”