​На могилу до брата в Словаччині так і не потрапив, хоча й хотів. Оскільки факт перебування в полоні для багатьох людей в державі перемігшого антифашизму був вовчим квитком в подальшому житті, через це не зміг отримати і одну з господарських керівних посад в райцентрі, куди його запрошували. Паспорт отримав аж в 1970-х, на шостому десятку літ, бо раніше колгоспним кріпакам було не положено, як і вільно переміщатись, чого не скажеш відносно нацистів, які як відомо ставились до українців як до недолюдків і тому дозволяли колишнім червоноармійцям вільно пересуватись в просторі і часі.Ще один мій прадід, пропав безвісти під Москвою, здається в районі волоколамського шосе.Ще один прадід, помер майже відразу по війні в наслідок хвороби викликаної важким пораненням і загальним рівнем піклування радянської медицини про фронтовиків.Один з прапрадідів за іронією долі був петлюрівцем, а до цього воював в царській армії й мав "Георгія" 4ст. Відтак для нього це вже була третя війна. Був лютим антисовєтчєком, здався в полон під Курськом, і кінець війни та прихід американців зустрів в німецькому шталазі, умови в якому описував як незрівнянно кращі порівняно з совковою фільтраційкою.Серед їх, а відтак і моїх безчисельних родичів були й партизани, моряки, кілька упівців й навіть начальник сільської поліції. Один з них загинув в Барвінківському котлі та похований в Балаклії, в котру я довго збирався з'їздити щоб вшанувати, того невимовно вдячний побратимам за контр-наступ 22 в тих місцях в кращих традиціях Майнштейна, викинувших кацапів з місць нашої такої складнопобудованої пам'яті.Звісно меморіали та могили загиблих воїнів мусять зберігатись та охоронятись. І нічого не заважає нам пишатись нашими рідними що доблесно та стійко проявили себе на фронтах тої м'ясорубки, з якого б боку вони цього не робили. В цій же канві я прихильник того щоб були відновлені та доглядались і поховання німецьких солдатів, що озвіріло нищились з поворотом совка. Відтак всім жертвам епохи, а не вибірково.На фото: герой СРСР, учасник оборони Севастополя 1941-1942 рр., командир ланки торпедних катерів ВМФ СРСР, віце-адмірал Пилипенко В.С. поруч із ветеранами 14-ої дивізії військ СС "Галичина" (1-ої УД УНА) та ветеранами УПА. 2003 рік.Якщо українцям - радянським адміралам було не западло пам'ятати з честю і чесно, то чого тоді нам?Царство Небесне всім загиблим.