TGLIST.COM.UA
Джерело
📚 Непозбувний книгочитун | І все-таки це було харашо. Але те, що це було харашо, я зрозуміла тіль...
📚 Непозбувний книгочитун
@npzbvnkngchtn
4 190 Охват/переглядів
2026-10-22 10:48
Повідомлення №25484
І все-таки це було харашо. Але те, що це було харашо, я зрозуміла тільки на останніх сторінках (і трохи подумавши потім).
На попередніх приблизно 300 сторінках "Зубрів" Катерини Зінов'євої здавалося, що це не дуже харашо, а потім авторка зробила такий цікавий фінт, на який можна списати 100% моментів, які раніше здавалися недоліками тексту, а тепер стали наче як перевагами.
Думки були типу такого: "Ахтиж! Хаха! Нуйну, закрутила. От же! Прикооол". Але до таких думок доходиш навіть не в кінці роману, а вже потім.
Маємо зав'язку приблизно як у попередніх 108345 трилерах: п'ятеро письменників з куратором (підозріло схожим на Любка Дереша) та кухарем приїжджають у віддалений будинок в Карпатах на тренінг з письменницької майстерності, і починають потроху вмирать. Та боооооже, ми читали це вже непристойно багато разів, скільки можна?? (пише та, яка повелася саме на цей сеттинг в анотації 😁).
А потім у книжки починають з'являтися логічні діри та щось непонятне. Магічний реалізм, чи редакторка пропустила помилку? Чи хтось з героїв приховує свою справжню особистість? Чи авторці просто набридло писати? Чи я щось не так зрозуміла? Що за чортівня коїться взагалі?
🤔
А потім зарясніло моє улюблене:
Спогади лінивими перегодованими голубами закрутилися в голові Олеся.
Маска на її обличчі тріснула, і з-під неї визирнув первісний жах.
Втома і перевиснаження поволі скручують його, мов у гамівну сорочку.
Вона засміялася неприродним металевим сміхом, що проникав під шкіру тонкими холдними голками.
Сказала жінка, просто бажаючи заповнити тишу, яка їй нагадувала дикого звіра, що зачаївся перед стрибком.
І поки мої очі робили отак 🙄🙄🙄, закотившись вгору, ніби два пельменя, що намагаються втекти назад у морозилку; а рука вже занеслась для написання негативного відгуку, як екскаватор підіймає ківш над дитячою пісочницею, з'ясувалося, що авторка шарить, що робить 😄
В кінці маєш відчуття, що над тобою весь час стібалися, а ти наївно цього не помічала (принаймні, я дуже сподіваюся, що правильно зрозуміла задум, і це було саме так).
Цікава ідея, симпатично зроблено, поставила 4,25 на Гудрідс.
Але майте на увазі, що недочитувати цю книжку немає жодного сенсу: якщо братися - то вже до кінця, навіть якщо перші 300 (з 311) сторінок вас біситимуть. Відчуваю, що наш клуб в неділю буде дуже гарячим )
#непозбувний_відгук
На попередніх приблизно 300 сторінках "Зубрів" Катерини Зінов'євої здавалося, що це не дуже харашо, а потім авторка зробила такий цікавий фінт, на який можна списати 100% моментів, які раніше здавалися недоліками тексту, а тепер стали наче як перевагами.
Думки були типу такого: "Ахтиж! Хаха! Нуйну, закрутила. От же! Прикооол". Але до таких думок доходиш навіть не в кінці роману, а вже потім.
Маємо зав'язку приблизно як у попередніх 108345 трилерах: п'ятеро письменників з куратором (підозріло схожим на Любка Дереша) та кухарем приїжджають у віддалений будинок в Карпатах на тренінг з письменницької майстерності, і починають потроху вмирать. Та боооооже, ми читали це вже непристойно багато разів, скільки можна?? (пише та, яка повелася саме на цей сеттинг в анотації 😁).
А потім у книжки починають з'являтися логічні діри та щось непонятне. Магічний реалізм, чи редакторка пропустила помилку? Чи хтось з героїв приховує свою справжню особистість? Чи авторці просто набридло писати? Чи я щось не так зрозуміла? Що за чортівня коїться взагалі?
🤔
А потім зарясніло моє улюблене:
Спогади лінивими перегодованими голубами закрутилися в голові Олеся.
Маска на її обличчі тріснула, і з-під неї визирнув первісний жах.
Втома і перевиснаження поволі скручують його, мов у гамівну сорочку.
Вона засміялася неприродним металевим сміхом, що проникав під шкіру тонкими холдними голками.
Сказала жінка, просто бажаючи заповнити тишу, яка їй нагадувала дикого звіра, що зачаївся перед стрибком.
І поки мої очі робили отак 🙄🙄🙄, закотившись вгору, ніби два пельменя, що намагаються втекти назад у морозилку; а рука вже занеслась для написання негативного відгуку, як екскаватор підіймає ківш над дитячою пісочницею, з'ясувалося, що авторка шарить, що робить 😄
В кінці маєш відчуття, що над тобою весь час стібалися, а ти наївно цього не помічала (принаймні, я дуже сподіваюся, що правильно зрозуміла задум, і це було саме так).
Цікава ідея, симпатично зроблено, поставила 4,25 на Гудрідс.
Але майте на увазі, що недочитувати цю книжку немає жодного сенсу: якщо братися - то вже до кінця, навіть якщо перші 300 (з 311) сторінок вас біситимуть. Відчуваю, що наш клуб в неділю буде дуже гарячим )
#непозбувний_відгук