На "Затруєну чашу", здається, не існує негативних відгуків, але й мій не порушить цю тенденцію. Це було крутезно! Я не по фентезі, і не дуже по детективах, а це фентезі-детектив. Здавалося б, які шанси, що зайде? А зайшло так, що вчора я дочитувала цю книжку до 1 ночі під звуки ППО з думкою, що треба скоріш дізнатися, чим це закінчиться, поки нічо не прилетіло, бо буде обідно.По-перше, маємо дуже незвичний світ, в якому будівлі збудовані з непонятних рослин, люди по-різному апдейтнуті (у когось ідеальна пам'ять, у когось - сила, чи швидкість, чи ще там щось), і ще купа різних приколів. Ще тут матюки в несподіваних місцях. Їх мало, і в цій раптовості є додатковий шарм: Евакуація міста - це була, без перебільшення, повна пизда. По-друге, автору нема часу пояснювать, як все влаштовано, але дивним чином і так все ясно. Він ніде не пише "дивіться, читачі, ось тут я придумав отаке, а тут у нас отак", а просто кидає нас в цей світ, ніби так і треба. Але це так зроблено, що миттєво приймаєш ці правила гри, ніби завжди там і жив. По-третє, це сильно нагадує нас: за стінами Імперії чигає дуже стрьомний левіафан, який періодично нападає і хоче все зруйнувати. А герої набудували три кола мурів, і чим далі від "нуля" ти живеш, тим менше шансів, що тебе зжеруть при наступному нападі. У Легіоні нас привчають запитувати: чи мури досі стоять? Чи тримається Імперія? І якщо ти можеш відповісти на це "так", то маєш вдовольнитися днем і вважати його переможним. При цьому, всередині теж купа проблем - змови, корупція, розподіли фінансових потоків та завищені ціни при закупці дронів. Тут дуже багато відгукується нам: Імперія велетенська. Складна. Часто неповоротка і повільна. І багато в чому слабка. Імперія схильна до пошкоджень, інфекцій, лихоманок та перепадів настрою. А найдивніша її властивість - чим більше громадян вважають її зіпсутою, то гірше вона псується насправді. Або таке. Тут герою було соромно йти на свято, бо Імперія готується до чергового нападу: Імперія - це не лише мури, смерті, підступні задуми. І не лише одноманітні папери та розрахунки. Ми дбаємо про ці огидні та занудні речі заради чогось: щоб забезпечити місце, де люди можуть жити, святкувати, пізнати радість і любов. По-четверте, герої о-фі-ген-ні! Я закохалася у слідчу, яку всі вважають напівбожевільною. Наприклад, вона обмежує собі органи чуття, щоб нічого не відволікало (зав'язує очі, або залазить у скриню типу труни). Бо розум потребує ізоляції, щоб зосередитися. Коли бажаєш не робити нічого корисного, вибери кабінет з гарним краєвидом. І це подекуди призводить до таких розмов: - Ти коли-небудь бачив їх, Діне? Я похитав головою. - Діне, у мене зав'язані очі, тому якщо ти кивнув, то яким хером я маю про це здогадатися? Розмови, щоб ви розуміли, тут десь такі: - Коли добре подумати, Діне. - мовила вона, - можливо я просто трохи довбанулася тут. - А тепер приведи себе до ладу і воруши сраними ластами! - І як мені це зробити? - Придумай якусь херню, зімпровізуй, розберися з цим! - І як вона збирається це зробити? Її тілоохоронці приставлять мені ніж до горла? - Ні. Скоріше, Діне, я хвилююся, що вона спробує тебе витрахати. - Я звернув увагу, мем, що вона згадувала про вашу давню ворожнечу. - Чутки! - відмахнулася Ана. - Ви також якось сказали: "Я б зраділа, якби всі їхні вилупки погнили в землі, як зграя дохлих шавок". На мою думку, зазвичай так говорять про ворогів. Додаємо до цього реально цікаву детективну лінію: з кількох людей раптом проросли величезні рослини. Хто й навіщо їх вбив? Ну й розкішний переклад (Леся Чебан, ви молодець!). Виходить просто топова книжка, в усіх сенсах. Біжіть купуйте, поки русня не спалила наклад. - Вибачте, мем, але станом на зараз я бачу небагато причин для радості. - Ох, Діне, завжди треба знаходити якусь причину для радості. Навіть у безпросвітно херові часи. #непозбувний_відгук