Якщо кров проллється,коли плоть і сталь стануть одним,висихаючи в кольорі вечірнього сонця. Завтрашній дощ змиє ці плями,але щось у нашій пам’яті залишиться назавжди. Можливо, цей останній акт був потрібен,щоб остаточно вирішити суперечку довжиною в життя —що з насильства нічого не народжуєтьсяі ніколи не зможе народитися. Для всіх, хто народивсяпід гнівною зіркою —щоб ми не забували,наскільки ми крихкі. І знову й знову падатиме дощ,наче сльози зірки, наче сльози зірки. І знову й знову дощ буде говорити,які ми крихкі, які ми крихкі. Стінг написав її після вбивства американського інженера Ben Linder. Він працював у Нікарагуа й будував гідроелектростанції для бідних сіл, щоб у людей з’явилася електрика. У 1987 році його вбили повстанці “контрас”, яких тоді підтримували США. Стінг був шокований:людина приїхала допомагати людям — і загинула через війну та політику. Стінг дуже часто завершує концерти саме цією піснею. Він виконував її після багатьох трагедій, зокрема після September 11 attacks, а також після різних терактів і воєн. Вона стала універсальною піснею про крихкість людського життя.