Цю історію розповів мені приятель."Все моє дитинство минуло в старій хаті з великим садом. У нас росло безліч яблунь, а врожай зберігався у погребі. Яблук було багато, та деякі з них псувалися.Мама завжди казала батькові:— Їжте спочатку ті, що трохи зіпсовані, бо гарні ще можуть полежати.Якщо відрізати гнилу частину, залишалося майже хороше яблуко. А викидати — шкода.От ми й їли гнилі яблука. Встигали одні з’їсти — за цей час псувалися інші. І так по колу.У підсумку що я пам’ятаю з дитинства? Що їв гнилі яблука. Хоча можна було один раз навести лад, позбутися зіпсованих і насолоджуватися лише смачними, соковитими плодами..."Як це стосується життя?Ми часто погоджуємося на "так-сяк", замість того щоб обрати найкраще. Ми терпимо те, що давно треба змінити, миримося з тим, що не приносить радості.Найцікавіше, що ця різниця між "нормально" і "прекрасно" — це не про гроші. Це про відношення до себе. Про готовність раз і назавжди викинути з життя "гнилі яблука".Я ще жодного разу не пошкодував, коли обирав краще. Але багато разів шкодував, коли йшов на компроміс.Тому запитання одне: чи готові ви перестати жити гнилим і нарешті дозволити собі справжній смак життя?© Андрій Федорів