Життя - це як подорож потягом. З великою кількістю зупинок, змін у маршруті і навіть аварій. З народженням ми сідаємо до потягу з нашими батьками і спочатку думаємо, що будемо в цій поїздці з ними завжди. Але якось вони виходять на одній станції, а ми самотньо продовжуємо подорож без них. Час іде, у вагон підсідають інші люди. Деякі стануть дуже важливими для нас, можливо, навіть залишаться до самого кінця поїздки. Хтось виходитиме з вагону, назавжди залишаючи поряд із нами порожнє сидіння. А хтось - зникатиме на станціях настільки непомітно, що ми навіть не звернемо уваги, що на їхніх місцях сидять уже абсолютно інші люди. Ця поїздка буде повна радості, печалі, очікувань, надій, зрад, пробачень, вітань і прощань. У якісь миті ми думатимемо про те, щоб натиснути на стоп-кран або пересісти до іншого вагону, а іноді з щирим задоволенням будемо дивитися у вікно і цікавитися пасажирами, що знову увійшли. Головна таємниця поїздки : ми не знаємо, на якій станції нам належить зійти. Треба просто насолоджуватися поїздкою самим і робити її комфортною для пасажирів, що сидять поруч. Це дуже важливо. Адже коли ми досягнемо своєї кінцевої, потрібно, щоб люди, які продовжать шлях, відчули, що наше місце спорожніло, і у них залишилися чудові спогади про того, хто тут тільки що сидів...