Мама з татом часто возили сина на літо до бабусі. Коли він підріс, то сказав батькам:— Я вже великий, що ви зі мною, як із маленьким? Я і сам можу до бабусі доїхати!Після недовгих суперечок батьки погодились. Ось стоять вони на пероні, проводжають, дають останні поради, а син усе твердить:- Та знаю я, знаю, сто разів уже говорили!Тоді батько каже:— Синку, якщо раптом тобі стане погано чи страшно, то ось тобі це — і засунув щось дитині до кишені.І ось хлопчик сидить у вагоні, їде, роздивляється, щось у вікні. А навколо люди чужі штовхаються, галасують, заходять, виходять, провідник суворо зробив йому зауваження, хтось теж невдоволено на нього подивився... і раптом хлопцеві стає не по собі і з кожним разом все неприємніше й важче. І ось йому стає страшно. Він похнюпився, забився в куток, на очі навернулися сльози. Він згадує, що в нього щось є у кишені від батька. Тремтячою рукою намацує якийсь папірець, розгортає його— Синку, я в сусідньому вагоні.PS. Ось так і в житті, ми повинні відпускати дітей, довіряючи їм, але ми повинні бути завжди в сусідньому вагоні, щоб дітям страшно не було.Бути поруч - поки ми живі...