У вас колись бувало таке, що ви бачите когось свого віку й думаєте:«Та ні, я ж не виглядаю настільки старо… правда ж?»От і в мене таке трапилося. Я чекала на автобус на автовокзалі. Нарешті він під’їхав. Зайшла, сідаю, і тут погляд падає на бейджик водія.Там його повне ім’я… і воно мені щось нагадало.Згадала одного хлопця — високий, чорнявий, симпатичний — з таким самим ім’ям. Ми разом навчались у школі… ну, десь років 40 тому.І я подумала:«Може, це він? Той самий, у якого я була таємно закохана по вуха?»Почала добре придивлятися — ні, не може бути!Водій — лисий, сивий, обличчя в зморшках, животик добре округлився…Виглядає дуже старо.Але цікавість взяла своє.Питаю:— Перепрошую, ви часом не вчилися в 35-й школі?— Так, звісно! — усміхається.— А який рік випуску?— 1985-й… А що?І я кажу:— Та я вас памʼятаю!Він дивиться на мене пильно… мовчить…І потім цей чоловік —ЛИСИЙ,СИВИЙ,ЗІ ЗМОРШКАМИ,З ЖИВОТИКОМ,З ВТОМЛЕНИМ ПОГЛЯДОМ…каже мені:— А що ви викладали, пані вчителько?😑Відтоді я більше нікого не суджу.Але на наступну прогулянку я виглядала так, ніби йду на побачення.Ну погодьтесь, хіба не прикро? 😅© Kenguru. ua