Пані Вишня

Коли емоції затихнуть і всі меми будуть обсміяні, залишиться сухий залишок:1. Українці та поляки не вороги одне одному. Єдиний ворог - нам прямо зараз, а їм потенційний - росіяни. 2. Однак, антиукраїнська істерія у польському медіапросторі, на жаль, почала давати плоди. Враховуючи, що великі мемні групи у слов'янських країнах куруються з росії, очевидно, звідки вуха ростуть. Але їхні старання впали на благодатний правий ґрунт у наших сусідів, ніде правди діти.3. Дуже зручно качати права, поки твоя країна не стікає кров'ю. Сподіваюсь, Польща не захищатиме збройно свій кордон біля Сувалок і Калінінграду. Бо це означатиме, що Україна не вистояла. Але у такому випадку не впевнена, що Навроцький встигне підготувати польську армію до умов ведення сучасної війни.4. До речі, підготувати польську армію до цього можуть якраз українці. У нас цього досвіду, на жаль, повні кишені.5. Ніхто нікому не повинен розповідати, хто кого і як має вшановувати. У Польщі свої герої та антигерої, у нас - свої. Це нормально.6. Того, хто прогнувся раз - прогинатимуть і надалі. Так, демонстративні кроки можуть бути занадто демонстративними. Але згадайте Білий дім і костюм. Стратегічно поведінка представників України виявилась правильною.7. Україна веде свою боротьбу за те, щоб ніхто - не тільки росія - ніхто не вказував українцям, що вони мусять робити і кого любити. 8. Любов до росії зазвичай приводить Польщу до поділів. Навроцький як колишній голова Інституту нацпам'яті мав би про це пам'ятати.Тож якщо ми та поляки хочемо вижити на цьому історичному колі, то маємо шануватися.

Мережею гуляє плач Ярославни про те, що йой, людоньки добрі, все пропало! 18% українських дітей не склали НМТ! Все, наука в Україні мертва, обстукуйте лопати! Такі тупі, такі тупі діти, що навіть на 100 прохідних балів набрати можуть! І тепер не отримають атестатів!В один пост наліплено стілько всього смачненького і так щедро приправлено катастрофізацією, що геть не видно реальності. А вона полягає у тому, що:- Усюди є частка тих, хто не складає випускні тести. Наприклад, Британії близько 30% не долають обов'язкові іспити. Там діти англійську (!) здати не можуть. У Грузії бувало таке, що 25% випускників провалили тестування. Тож українські діти точно не якісь особливі.- А от у чому українські діти особливі - це у тому, що у понеділок, наприклад, вони мусили складати НМТ після безсонної ракетної ночі. Думаю, не треба пояснювати, як депривація чи нестача сну впливають на когнітивні функції. А ще додайте сюди технічні моменти (як-от з дівчинкою із Вінниці) - і отримаєте фактори, що впливають на кінцевий результат.- Складання чи нескладання НМТ абсолютно не впливає на отримання атестату. НМТ треба для вступу до вишу. Все. Шкільний атестат при цьому видається, дитина може вступити у коледж або взяти gap year і скласти НМТ наступного року.- Поріг у 100 балів - номінальний. Більшість українських вишів встановили пороги від 130 до 150 балів. Так що теза "всього 100 треба набрати" - це маніпуляція. Звісно, якщо дитина з самого початку орієнтувалась у якусь шарагу, а не у пристойні ВНЗ - тоді так, але це навряд чи.Я розумію, що бідкання і голосіння - це український національний спорт, але не варто вдягати білі капці і повзти на кладовище із приводу 18% тих, хто не склав НМТ.

Друга благородна істинаВідомо, що мода циклічна. І от допіру у моду повернулось те, що було хітом мого шкільництва 9-11 класів - китайські мотиви і корсети. І якщо за першими у мене особливої ностальгії нема, то за корсетами є. Точніше, була.Я дуже хотіла корсет у той час. Але не склалось. Як же тоді було модно носити його поверх сорочки або з джинсами! Прямо як зараз, між іншим. І от не було у мене корсету, потім вони вийшли із моди, а оце знов повернулись.Облизувалась я на корсети з різних онлайн-магазинів довго. Зрештою, твердо сказавши собі: "Ти доросла тьотя, а не підлітка! Хочеш - піди, купи і закрий цей гештальт!", я наважилась купити його у одному із найулюбленіших українських брендів одягу.Але куплять кота у мішку не хотілося. Тож пішла я на примірку в один із магазинів. Людоньки добрі, який це був жах! Спочатку все було добре, а потім я двічі зловила панічку - коли одягала його і коли стягувала із себе той інструмент катування. Тісно, ці мотузки ніяк не розв'язуються, зняти без зайвої допомоги (як і одягнути) нереально, а ще це забирає страшенну купу часу. Десь коли я втретє проклинала рішення приміряти корсет, я зрозуміла, що найбільше ціную свободу і її найкраще втілення - футболку.Бо у дорослому віці, на відміну від підліткового, ти вже обираєш власний комфорт, а не бажання виділитись.Часом, щоб зрозуміти, що рішення - фігня, треба спробувати. Це краще, ніж довго сумувати за примарними вигодами від цього рішення. І буддисти мають рацію: наші бажання породжують страждання. Корсет цьому цілковите підтвердження.

У Придністров'ї пригрозили відкрити «Русскій дом».Про це заявив Віталій Ігнатьєв, який називає себе міністром закордонних справ Придністров'я. «Молдавське керівництво ухвалило рішення про розрив культурно-гуманітарних зв'язків із Росією. Влітку було закрито «Русскій дом» у Кишиневі. Ми вважаємо за доцільне остаточно вирішити питання про відкриття на території Придністров'я повнофункціонального «Русского дома» для всебічного культурно-гуманітарного співробітництва Росії та Придністров'я. Це рішення допоможе нам протидіяти деструктивним спробам обмежити присутність Росії», повідомив Ігнатьєв.Русскій дом у Кишиневі було закрито у відповідь на численні прольоти російських БпЛА над територією Молдови. Незважаючи на голосну заяву, цікавить бачення Ігнатьєва практичного втілення своїх заяв. Очевидно, що Кишинів не допустить появи повноцінного «Русского дома» на своїй суверенній території, тож «русскіх» доведеться набирати із числа тих мешканців Придністров'я, хто має відповідний паспорт. Поки ця заява має вигляд не надто переконливої відповіді на методичний тиск Кишинева на «незалежну республіку».

Навздогін до холівару навколо інтерв'ю Мендель.Скажіть, а це тільки у мене післясмак її звернення до путіна ідентичний до всіх оцих відео з расєї "уважаємий вадімвадімич", де вони на колінах, в стадах і окремими особинами, просять вєлікого лідєра вирішити їхню долю? Оце "я простая женщіна с провінциального Хєрсона" -- може, я погано знаюсь на психології мас українців, але, здається, у нас ніколи не було різкого поділу на столічних і провінційних. І хай там провінційним можуть назвати якийсь населений пункт району чи села, але щоб обласного центру! Спробуйте, наприклад, харків'янам, львів'янам, чи одеситам сказати, що вони "с провінциального ґорода"! Але потім швидко тікайте.Та і Генічеськ, з якого конкретно простая провінциалка-просітєльніца родом, назвати провінційним, якось язик не повертається. Покажіть мені хоч одне курортне курортне провінційне місто! Тож, як-то кажуть, ніщо не видавало у Штірліці шпигуна. Парашютом, що волочиться за Мендель, став написаний росіянами і очевидно неадаптований для українців сценарій.П.С. Генічеськ -- провінційне місто, ти подиви! Скільки грошей місто отримувало за сезон -- навіть уявити складно! І взагалі -- за Щасливцеве і двор стріляю в упор!

Я все ніяк не вспокоюсь від споглянання цирку на дроті, що розгортається у Придністров'ї. Відчувається типово великоросійська звичка пхати собі павичеве пір'я у голу дупу, імітуючи величну велич.Отже, у невизнаному ПМР катастрофа з бюджетом. Тож "уряд" створив благодійний фонд "Вмєстє", куди запрошує "добровільно" скинутись на соціальні виплати. Раніше Придністров'я фінансово забезпечував Кремль, але зараз йому трошечки не до того -- своїм на урочисті пачки пєльмєнів не вистачає.Учора місцева еліта настільки знахабніла, що закликала Молдову скинутись їм у фонд. «Якщо Молдова справді має намір шукати форми зближення з Придністров'ям, то очікуємо на підтвердження цього реальними справами у вигляді перерахування раніше відібраних у придністровців коштів у Фонд «Вмєстє».Ще раз: риторика рівня «Якщо ви хочете, щоб ми реінтегрувались, то бігом заплатіть нам, бо нам, великим державникам, нема чим платити пенсії та зарплати». Відчувається дипломатична школа імені Лаврова. Голова Союзу російських громад Придністров'я взагалі заявила, що молдовани просто заздрять придністровцям.Ці цирки смішніші за Шкрєбца, тут хоч якийсь рух є.

У Придністров'я дєнєгнєт настільки, що там організували благодійний фонд, на який добровільно (за заявами місцевої самопроголошеної влади) скидаються представники бізнесу. Гроші необхідні для виплати зарплат, пенсій та інших соціальних виплат. Я не економіст, але бачу, що:- грошей у Придністров'ї нема. Придністровці все звалюють на Кишинів, мовляв, він скасував податкові пільги і через це ми у глибокій кризі.- Кремль профінансувати свій анклав у Молдові не в змозі. Заяви про потенційний "захист народу Придністров'я" є, грошей нема.- Кишинів перейшов до нового етапу "лагідної молдовізації" Придністров'я. У місцевих еліт є два варіанти -- піти на реінтеграцію, виторгувавши собі преференції у Кишинева, або гордо піти на дно.- Здається, десь тут замішана влада України, але як саме -- ми дізнаємось пізніше. Або не дізнаємось. Основний момент -- робота над тим, щоб реінтеграція Молдови відбувалась без українських збройних сил, що дало б змогу недругам говорити про українську агресію у бік суверенних держав (ми не такі, ми поважаємо територіальну цілісність сусідів).

Знаєте, шо точно змінилось за 15 років у соцмережах?Стало набагато менше токсичності. Ми зараз стібемо у роликах "пропрацьованих", але 15 років тому цього не існувало як масового явища. Всенький внутрішній бруд люди виливали у соцмережах, плюючись отрутою на випадкових коментаторів чи авторів. Це були справжні джунглі, реаліті-шоу "Здохни чи помри серед юзерів-тролів". Якщо колись і проходили змагання з пасивної агресії, то вони відбувались у соцмережах.Зараз цього набагато менше, особливо у соціалках, де більше молоді. Зате набагато більше розшаркування, спасибі-будь ласка, будьте ласкаві, прошу сердечно. Звичайно, певний ефект грає створення власних бульбашок, але в цілому люди або коментують позитивно-нейтрально, або тримають своє "фе" при собі. Звичайно, токсіки (теж нове слово, еге ж?) є, але їх у рази менше.Резервацією токсичного спілкування можна назвати Фейсбук. Можливо, причиною цього є велике переселенння народів юзерів з забанених Одноглазніків, де тобі за одиничку під фото грозились кадик вирвати. Але в цілому тенденція не може не радувати.

коли 1205 року помер роман мстиславич, його сини данило і василько були ще сильно маленькі, і боротьба за галицькі землі вийшла на міжнародний рівень. з одного боку, на них претендували поляки, з другого — угорці; і 1214 року вони розробили надійний, як швейцарський годинник, план — посадити на галицький трон спільну польсько-угорську династію, поодружувавши королівських нащадків. ці нащадки навіть були: коломан з угорського боку й саломея з польського. коломанові, щоправда, було шість, а саломеї — три рочки, але кого це спиняло. їх заручили (одружити одразу не могли, бо для обряду треба було вільну згоду, а для неї — свідомий вік).1215 року папа коронував коломана (сім рочків) на короля галицького. там далі були ворожнеча й замирення угорського боку з польським, але зрештою діти таки оселилися в галичі. коли саломеї було дев'ять, а коломанові дванадцять, вони присягнули вічно жити в чистоті — не знаю, чи були про це в курсі люди, які думали започаткувати з них галицьку династію. наступного року їх, щоправда, прогнали з галича руські війська, тож проблема династії відпала сама собою, і коли тринадцятилітня саломея вийшла в угорщині заміж за шістнадцятирічного коломана, який більше не був галицьким королем, подружня угода прямо передбачала, що цей шлюб буде цнотливий.шлюб протривав іще сімнадцять років, після смерті коломана саломея повернулася до польщі і вступила в монастир, потім стала святою, і про все це ми знаємо з її агіографії, завдяки цитаті з якої у книжці про середньовічні білі шлюби знайшовся галицький слід. але які ж вони були малечі.(котики не знають, що й думати).#вечірнінотатки

Мистичеський мечУ п'ятницю зібрались, значить, ми у цирк на програму Майнкрафт. Ярик узяв із собою поролоновий майнкрафтівський меч. Але так, як до цирку ми планували йти увечері, то меч поїхав спочатку до школи, а вже звідти - до цирку.Ми сідаємо у битком набитий трамвай і єдине, про що я думаю - як доповзти вгору по Бульварно-Кудрявській з ноутбуком, Яриком у одній руці та мечем у іншій. Ярику поступились місцем, от і добре, проблемою менше. Я собі стою втикаю у телефон, поки дитина щасливо сидить.Виходимо ми з трамваю. Переходимо дорогу. І тут мама року питає: "Ярику, а де твій меч?". І все це, щоб побачити на обличчі у дитини гримасу суміші переляку, суму, втрати і здивування.Виявилось, меч Ярику заважав (!), тому він запхав його позаду свого сидіння і благополучно про це забув.Розумію, що меч поїхав кататись без нас. Номер трамваю я, звичайно, не запам'ятала - та що номер, я навіть не звернула увагу, якого він кольору. Добре, що Ярик згадав: трамвай був СИНІМ. Матюкаючись по себе, розумію, що а) цей довбаний меч купувався на мої гроші, а я жаднюга б) треба продемонструвати дитині, що труднощі треба долати, а не сідати і плакати. Тож ми вирішуємо чекати СИНІ трамваї, які будуть їхати назад, заскакувати всередину і шукати меч. Навіть вирахували, де саме треба заскочити, щоб одразу вискочити.Уявляю картину очима водія трамваю: на станції стоїть женщина з навіженим виразом обличчя і малий. Вони забігають у салон, пробігають до певного крісла, і з криками "нема!" кулею вибігають із салону. Весна, загострення, ну буває.Загалом, мистичеський меч знайшовся у третьому за рахунком синьому трамваї, ми майже не запізнились до школи і на виставу пішли з повним комплектом реквізиту.Але більше меч ми з собою не братимемо.