За силу


Коли межуєш з рашкою – завжди будь готовий до війни. Будь-яка притомна держава, навіть проводячи наймирнішу політику, завжди має в полі уваги можливість війни, і дбає за власну безпеку. Тому притомним державам вдається відтерміновувати війну або надавати їй обмеженого і короткотривалого характеру. Непритомні ж держави не дбають за власну безпеку, роззброюються, поводяться віктимно, провокуючи ворога власною слабкістю – і тим наближають війну. Московська орда, орда психопатів, спадкових алкоголіків і потомственних зеків - це боязкий агресор, що нападає лише на тих, кого вважає набагато слабшим за себе. І найбільшу помилку, яку можна вчинити у стосунках з ордою – сподіватися на людяність та добру волю. Виходити слід з того, що доля дала нам у сусіди вічно п‘яного дегенерата в обриганій майці, в кримінальних наколках, який перетворив на стайню своє житло і тепер претендує ваше. Сьогодні, завтра чи післязавтра дегенерата доведеться поставити на місце. Інакше дегенератами станемо ми.
Україна до останнього сподівалась, що сусід-дегенерат перестане скандалити, смітити, влаштовувати пиятики, розводити тарганів, якось візьметься за розум. Але ванька взявся натомість за молоток. І це було неминуче, бо слабкість провокує.
Дегенерат, однак, прорахувався, Україна виявилась сильнішою, ніж могло здатися. В підсумку рашка з проломленою головою знову загримить на зону.
Важливо, однак, щоб Україна зробила висновки з війни. «Ми не маємо права бути слабкими, бо у світі повно дегенератів».
«Бути сильним» - було законом наших предків. «Бути сильним» - має стати нашим законом, непорушним імперативом для наших дітей і внуків, від нині і довіку. Складові сили прості: дисципліна, смак до зусилля, вимогливість до себе й інших, постійна готовність до боротьби, шанування дідівських істин як основа самоповаги, вірність своїй спільноті як сутність честі.