У 2014 році Андрій Балацький пішов з Майдану просто у військо — без підготовки, без досвіду, але з розумінням, що вибору немає. Тоді йому було 25. Відтоді він не виходив із війни: Слов'янськ, оборона Києва, Донеччина, Харківщина. Молодший сержант, позивний «Балак», оператор БПЛА.За десять років він спостерігав, як змінювалася природа цієї війни. Те, що починалося як позиційне протистояння зі снайперами й артилерією, перетворилося на щось принципово інше — війну, де контроль над небом вирішує не менше, ніж контроль над землею. Дрони змінили логістику, розвідку, евакуацію поранених і саму логіку бою. Андрій пройшов цей перехід зсередини — від першого польоту на симуляторі до роботи з важкими ударними машинами на передовій.Андрій не говорить про перемогу як абстракцію. Для нього це — обійняти побратимів без фону війни, створити сім'ю, випити каву не з польового термоса. Десять років він тримає цей образ десь на периферії свідомості, поки руки працюють із пультом, а очі стежать за екраном. Дрони змінили війну — але не змінили того, заради чого люди в ній залишаються.