🔫Артем Тищенко: «Мрію завалити путіна»Долі людські різні, і кожна особлива, бо за нею життя людини. Наш земляк Артем Тищенко під час захисту рідної землі від московитів отримав важке поранення, внаслідок якого у чоловіка сильно пошкоджено обличчя та ліва рука.Про свою долю, війну, поранення та сьогодення розповів читачам «Нового життя» сам Артем.«Я народився і виріс в селі Серафимівка. Закінчив Острівщинську школу. Потім пішов на строкову службу. Працював, жив, любив ризик і ніколи нічого не боявся», – каже Тищенко.За спиною в Артема бурхливе особисте життя, різні роботи і десь глибоко захована від самого себе мрія бути військовим, адже ця професія відповідала його норовливому характеру. То 2 січня 2022 року наш земляк підписав контракт на військову службу.«Про те, що рано чи пізно русня намагатиметься захопити всю Україну, я здогадувався давно, адже це логічне завершення їхніх дій з 2014 року та й раніше, – пояснює чоловік. – То, коли 24 лютого почув вибухи з боку Лозівського арсеналу, дружині відразу сказав, що почалась велика війна. Спочатку я служив у Лозівському ТРО в інженерно-саперному взводі, а потім вже – у розвідці 124 батальйону».Бойовий шлях Тищенка тернистий і важкий. Воєнні дороги вели його з Лозівського району до Балаклійського, Ізюмського, Куп’янського, Бахмутського тощо. Разом з побратимами був у самому пеклі, відбиваючи наступи росіян на нулі.«Страх на війні, то нормальний стан, але я не боявся смерті, – каже Артем. – Можливо, тому мені й щастило. Хлопців ховав, а сам з боїв виходив неушкодженим, хіба що контузії дві маю. Торецьк, Нью-Йорк, Білогорівка, Парасковіївка, Благодатне, Диліївка, Серебрянка, Григорівка – це короткий перелік населених пунктів, де вів бої наш батальйон. Мене поранило в кінці жовтня минулого року у Григорівці. Там ворожі позиції від нас за сто метрів знаходились, то росіяни добре з нас крові попили, та й ми їм спокою не давали: вкрали гранатомет, кулемет, два ящики патронів. І з цієї ж зброї по них цілили».22 жовтня був важкий бій, рашисти наступали. Артем Тищенко з ще двома побратимами знаходились на спостережному пункті, відстрілюючись від ворогів.Він згадує: «Життя мені врятував Володя Простотін. Коли я стріляв із снайперки, поруч був прильот із гранатомета, і всі скалки пішли мені в обличчя. Ліве око вибило моєю ж зброєю, бо якраз прицілювався і дивився в оптичний прилад, все обличчя посікло та ще й ліву руку пошкодило. Я втратив свідомість, потім опритомнів, почав знову відстрілюватись, а далі вже спалахи в пам’яті і картинки, як Вова мене тягнув, виводячи з позицій, а як перевозили далі – не пам’ятаю…»👉Далі📰 Медіа "Нове Життя"