Коханка французького лейтенанта Джон Фаулзмоя оцінка: 5/5⭐️Памʼятаєте Баєтт в Одержимості постмодерно гралась із вікторіанською добою, виявилось що Фаулз зробив це ще в 1967 році.Більше того, він грається наповну, бо пише він про 1867 рік, оповідач (тобто автор) є в 1967 році і іноді підкидує нам тези «а от зараз все не так».Але є один момент, моє зараз як читачки є в 2026 році. Тому відчувалось три століття одразу, цікаво! А ще автор робить своє камео, і роздумує чи вільними від нього є персонажі, ну це щоб нам точно не скучно було😁Загалом сама історія головних героїв, які живуть у вікторіанську добу – Сари та Чарльза – є паралельною до роздумів автора про цей час та про письменництво загалом. Тобто автор пише, а потім намагається зрозуміти що це було і чому він пише саме так. А ще додає три кінцівки історії Сари та Чарльза, бо ну не має бути місце ясності в цій книзі😁Обговорювати її на клубі було одне задоволення, бо ці всі авторські прийоми створюють простір для множинних інтерпретацій та ідей, тому для кожного спрацювало щось своє! Окремо додам, що в епізодах, де лікарем ніби описана істерія, то, в частині випадків, дуже очевидний синдром Мюнхаузена, який не про істерію. Їх відрізняє те, що істерія – це про несвідоме, а синдром Мюнхаузена це свідома шкода собі задля уваги. Але синдром Мюнхаузена був описаний вперше лише в 1951 році, тому ні автор, ні тим більше вікторіанські лікарі не могли про нього знати! Ще один момент, який викликав цікаву дискусію – образ Сари в книзі. Було враження що автор її зліпив з різних частин, які не збираються в ціле. В мене є фантазія, що вона радше богиня, яка ініціює головного героя в дорослий світ, як колись були обряди де хлопчик ставав чоловіком (і це не ті обряди, про які ви подумали!)Мені книга дуже зайшла, я ще отримувала купу задоволення від згадок картин та митців, а поява вкінці прерафалеітів викликала майже екстаз)) Раджу! Якщо читали, то як вам?які теорії виникали?)