«Одного разу, Філоксен, начальник приморських областей, писав йому, що якийсь тарентинець Феодор, котрий перебував при ньому, мав на продаж двох хлопців надзвичайної краси й запитував Александра, чи не хоче він їх купити. Александр, сильно обурившись цим, багато разів вигукував і говорив своїм друзям: невже Філоксен помітив у ньому щось ганебне й робить йому такі гидкі пропозиції? Він написав Філоксену листа, сповненого лайки, і звелів відправити Феодора разом із його «товаром» до біса.Так само він вилаяв і Гагнона, який писав йому, що хоче купити й привести до нього хлопця Кробіла, який славився в Коринфі своєю красою.Отримавши звістку, що македоняни Дамон і Тимофій, які перебували під начальством Парменіона, зганьбили дружин якихось найманих воїнів, він написав Парменіону, що якщо ці воїни будуть викритими в цьому злочині, то віддати їх на смерть, як диких звірів, народжених на погибель людям. В тому ж листі він пише про себе такі слова: «Що ж до мене, то я не тільки не бачив дружини Дарія й не бажав її бачити, але й не дозволяв нікому говорити мені про її красу».Він говорив, що сон і любовні насолоди змушують його відчувати себе смертним, бо як утома, так і насолода однаково походять від слабкості нашої природи.»Плутарх. Александр