Усвідомлення. День 1. У тебе є право на проїб*тися. І це не страшно.

Як і казала, намагаюся відстежувати уроки, які дає життя. І великі, і зовсім дрібні. Отже, сьогодні тема торкнулася критики — мабуть, однієї з найболючіших для мене сфер. Я не сприймаю її в штики, вона мене не знищує повністю, але залишає неприємний осад, особливо коли загальний стан і так не найстабільніший. З моїм перфекціонізмом інколи якісь слова чіпляють так сильно, що я можу думати про них цілий день, а пам’ятати…ну, буквально все життя. Чи це важка ноша? Однозначно. Але навіщо я її тягну? Сьогодні ця тема знову спливла. І в дуже дивний спосіб. Я написала пост у Threads:«Назвіть три речі, які вважаєте мерзенними, але вони наче легалізовані: — палювання на тварин — зрада у стосунках — рекламування дичіТак от. На слово «пАлювання» вилилося чимало хейту. Хтось жартував нормально, а хтось відверто агресивно. Мені, як письменниці, було не дуже приємно, і спершу я навіть почала відповідати: «Ой, це Т9». Але це….брехня. Я справді не знала, як правильно пишеться це слово. І те, що Т9 продовжив моє «Па», означає лише одне: із 100% ймовірністю я б написала саме неправильно пАлювання, а не правильно полювання. Зрозуміло, що людей зачепило не те, як це слово написала якась рандомна дівчина в інтернеті, а те, що вони тепер можуть повипендрюватися на її тлі. До них претензій немає — я навіть перевірила цю гіпотезу і зайшла на сторінки тих, кого найбільше тригерило. І, звісно, в них самих про те, як на тлі когось вони намагаються виглядати кращими (це сумно). Ну і самі по собі — люди неприємні. У цій ситуації я думала не про Них, а про те, чому Мене це зачепило? Ну не знала я, як пишеться слово, і що?І ЩО?

А ось що. У моїй голові помилка = провина. Так склалося, що в дитинстві мене соромили: якщо я отримувала негативну реакцію, значить я погана. Це несвідомі механізми, з якими вже нічого не зробиш. Вони просто є. Але є я зараз — та, що знає про них. І може сама вирішувати, як на них реагувати.

І реагувати я буду… ніяк. У мене немає агресії, щоб слати когось кудись за це зауваження. Немає бажання виправдовуватися чи нападати у відповідь.Бо я дозволяю собі облажатися. Як я взагалі можу дізнатися, що чогось не знаю або рухаюся не туди, якщо не зроблю чергову помилку? Облажатися — це завжди наші коти Шредінґера. Так, неприємно, так, іноді масштаби більші, ніж зауваження в інтернеті, але працює все однаково. Навіть у вселенських масштабах. Ми так боїмося померти, що й не живемо зовсім. А жити треба, і кращий спосіб це робити — періодично проебув*тися, тим самим перевіряючи, чи у правильному напрямку йдеш.