Я так люблю цей період, коли оголошують лауреатів Нобелівської премії😌Щороку читаю новини, намагаюся вникнути в суть відкриттів. Якщо чесно, відсотків 90 взагалі не розумію, але то таке... все одно не можу відірватися.Бо це той рідкісний момент, коли весь світ хоча б на кілька днів трохи говорить про розумних людей. А не лише про тих, хто хайпить у соцмережах, знімає безглузді челенджі чи заробляє на інфокурсах, а тихо робить щось важливе, що справді змінює наше життя.І щоразу думаю: ось же парадокс. Люди, які рухають людство вперед, майже нікому не відомі. Їхні імена не звучать у трендах, їхні обличчя не з’являються в рекомендаціях тієї ж інсти. Вони не заробляють мільйони, не збирають натовпи фанатів, не випускають мерч. А саме вони заслуговують на цю увагу.Не знаю, як вам, а мені дуже прикро. Прикро, що саме вони не стають рольовими моделями для наступного покоління (з нашим уже все ясно🤣). Діти дивляться на оцих не завжди адекватних блогерів і думають: «Ось воно, успіх. Ось чого треба прагнути». І це страшно. Бо у світі, де успіх вимірюється кількістю лайків, справжнє і важливе починає тьмяніти.Я не проти розваг, ви знаєте☺️ І, можливо, цим постом звучатиму як стара бабця, якій не подобається «ця вся молодь». Але, блін, мені й раніше хотілося, щоб розум, цікавість, освіта були чимось «модним». Щоб діти знали, хто такий, наприклад, Річард Фейнман чи Франц Кафка, а не скільки коштували трухани чергової зірки TikTok. Щоб можна було пишатися не кількістю підписників, а ідеями, які ти приносиш у світ.Якщо в мене колись будуть діти, я хочу показувати їм фільми BBC та Discovery, читати разом гарні книжки, розповідати про науковців, письменників, дослідників. Хай вони знають, що бути розумним - це крутіше. Навіть якщо за це ніхто не поставить лайк.