Північні регіони України надовго та глибоко зранені війною. Втрачено сотні людських життів, героїв, які були добрими татами, усміхненими мамами, найбільш зацілованими дітьми, щирими бабусями та дідусями. І саме з тієї причини, що багатьом не дали можливості прокинутись наступного ранку ми маємо берегти цю пам’ять.Піддаючись людській природі, ми звикаємо, знаходячись вже в умовно спокійних містах, життя стає рутинним, зі звичними радощами, режимом сну, робочими проблемами й іншими маленькими турботами. А ще рік тому, прокинувшись, ми не знали, що нас чекає. Але треба пам’ятати, не для того, щоб жити у страху. А, щоб жити у свободі, берегти та знати ціну спокою, виховувати своїх дітей із моральними цінностями та повагою до вибореного. Нагадаємо, що з населення України, ми стали громадянами, відбулось загострення національної свідомості. Росіяни думали, що ми не боротимемось, а українці на рівні ДНК завжди знають за що. Треба не дати цій свідомості знов заснути, бо впоратись минулого березня ми змогли завдяки великому об’єднанню, а ще багато міст чекають на своїх героїв. І там буває страшно, гучно та боляче досі.#МістаГероїв – це міста конкретних людей, які проявили свою сміливість, не залишили близьких та вірили в Україну, а тому змогли перемагати.