Те, як хтось поводиться з вами, — це відображення їхніх стосунків із самими собою: їхньої емоційної спроможності, рівня самоусвідомлення, стану їхньої нервової системи. Це ніколи не відображення вашої цінності. Вашою найбільшою силою стає вміння відділяти їхню поведінку від вашої власної гідності.Ось у чому полягає складна правда: люди не здатні дати вам те, чого не дають собі. Ті, хто воює із собою, не принесуть вам миру. Ті, хто зраджує себе, рано чи пізно зрадять і вас. Ті, хто уникає власних почуттів, найімовірніше, уникатимуть і ваших.Інколи ми терпимо руйнівну поведінку інших, тому що боїмося їх втратити. Але ми не розуміємо, що саме це терпіння й призводить до того, що ми поступово втрачаємо себе.Страх бути покинутими часто змушує нас покинути самих себе першими.Ми називаємо це емпатією, терпінням чи розумінням, але в глибині часто ховається надія, що якщо ми братимемо на себе більше, станемо м’якшими або менше потребуватимемо, зв’язок збережеться. Тому ми знижуємо очікування, розмиваємо межі й несемо біль, який ніколи не був нашим. Але емпатія без меж — це саморуйнування.Цей цикл самозречення налаштовує вашу нервову систему так, що ви стаєте надто чутливими до інших, але водночас віддаляєтеся від власного центру.Зцілення просить нас розвернути цей патерн: помічати власні почуття, власні потреби й ті моменти, де ви зникаєте. Воно просить уважно придивитися до тієї частини всередині вас, яка смертельно боїться самотності, бо саме вона знову і знову затягує вас у ті самі болючі сценарії.У прийнятті завжди є частка болю. Відпускання — це не одноразове рішення, а довгий процес. Ви не перестаєте любити іншу людину. Ви просто вчитеся любити себе більше.#підтримка