Ситуація: ти прокидаєшся завтра вранці і отримуєш листа:

«Привіт! Пам’ятаєш, у дитинстві ти зазирала під подушку з нетерпінням: подарунок чи різочка? Я тоді нібито “знав”, чи ти була чемною, чи ні. Так працювали наші маленькі правила. Але ось що я хочу сказати тепер, коли ти доросла:ніхто не веде облік твоїх помилок і добрих вчинків. І точно не я. Тому сьогодні я прийшов не з подарунком. А з кількома питаннями, на які варто відповісти собі:– За що ти можеш похвалити себе цього року: без знецінення, без “але”?– Які непрості речі ти все ж таки витримала?– Де ти була чесною з собою, навіть коли це було боляче?– Що ти зробила вперше, що вимагало сміливості?– У чому ти стала м’якшою — не слабшою, а саме м’якшою? Ці питання — замість контролю. Бо доросле життя так не працює. Бути “не ок” — це ок. Мінятись — ок. Помилятись — ок. Усе це частини тебе, а не докази твоєї “поганості”. І якщо я щось і кладу тобі сьогодні під подушку, то це нагадування:ти гідна любові й підтримки не за поведінку, а просто тому, що ти є.

З теплом,твій Миколай,який ніколи не вимагав бути ідеальною.»