Джерело
Наші 1920-ті | Михайлові Доленґу — 130 років 12 серпня 1896 року народився Михайло ...
1 360 Охват/переглядів
2026-08-12 20:02
Повідомлення №829
Михайлові Доленґу — 130 років
12 серпня 1896 року народився Михайло Васильович Клоков (1896–1981), відомий як поет і критик під псевдонімом Доленґо.
У наших 20-х було багато хороших поетів, але серед них було мало тих, кого хвалив Йогансен. А він умів помічати таке, чого ніхто не бачив. На самому початку 20-х, коли виходило зовсім мало книжок і одна-однісінька газета «Література, наука, мистецтво», при якій товклися всі харківські літератори, кожну книжку вшановували рецензією. А Йогансен тоді ще мав час і натхнення писати рецензії (пізніше він це робив одразу у своїх текстах). І коли в Доленґа 1923 року вийшла вже третя поетична збірка «Litterae», Йогансен не пошкодував для неї доброго слова.
«Ліричні прийоми Доленґа стоять в нашій літературі осібно. Можна б, мабуть, сказати про деякий вплив Кулика, російських — може, Пастернака, може, ні. Ця амплітуда Кулик—Пастернак яскраво вказує, наскільки перетравлює впливи (коли вони є) Доленґо, наскільки органічно в ньому зростається спадщина попереднього в нову, світлу, різноманітну ліричну єдність.
“Ввічливі хрести і ґречний камінь” або:
Ти з’явилась негаданим висновком,
Як звичайна простісінька блискавка.
або:
Дні в ешелонах років,
Як солдати: теж на смерть.
Так в нашій поезії іще ніхто, здається, не відчував.
Ми були б цитували іще, та шкода ламати вірші, видираючи з них шматки. Ці вірші варт читати цілі».
Михайло Доленґо
КІТ НУДЬГИ, АБО Ж ЧИСЛО ГАЗЕТИ
Ввійшов до мене в супокійну
Кімнату чорний кіт Нудьги,
Ворожки злої. Вороги
Ми завше з нею... Ліг і мрійну
Веснянку стиха розпочав:
Про хижу згагу зграї ґав,
Про душі — білосніжні квіти,
До котрих так підійде кров,
Про бога диких молитов,
Що кров’ю людською зогрітий.
......................................................
Під лагідний сумирний спів
Я гаптував мережку снів.
1918
- - -
Ти з’являлась негаданим висновком,
Як звичайна, простісінька блискавка,
На важкому, останньому тлі
До загибелі за три секунди.
Найніжніша з усіх моїх вигадок,
Клаптик сонця. І власний мій відбиток.
День горів од верзіння світліш,
Ніч, мов зоряний південь, незбудно.
Збірка «Litterae» (1922–1923)
ЕСКІЗ
Підвладна всім законам крови,
Рудій підкорена землі,
Пішла на зломи чи на змови
В н е п е в н і й ф і а л к о в і й м л і .
Пригадуючи образ давній,
Образ і зрад минулу хіть,
Рахую перші вільні травні
Не мимохідь, а мимохіть.
Твоїх очей торкнулась осінь.
Червоний символ. Жовтий день.
Тоді. В росі. А може й досі —
Н е в і р н е: д о . . . , б у з к о в е: д е с ь .
Збірка «Зросло на камені» (1929)
#наші20
12 серпня 1896 року народився Михайло Васильович Клоков (1896–1981), відомий як поет і критик під псевдонімом Доленґо.
У наших 20-х було багато хороших поетів, але серед них було мало тих, кого хвалив Йогансен. А він умів помічати таке, чого ніхто не бачив. На самому початку 20-х, коли виходило зовсім мало книжок і одна-однісінька газета «Література, наука, мистецтво», при якій товклися всі харківські літератори, кожну книжку вшановували рецензією. А Йогансен тоді ще мав час і натхнення писати рецензії (пізніше він це робив одразу у своїх текстах). І коли в Доленґа 1923 року вийшла вже третя поетична збірка «Litterae», Йогансен не пошкодував для неї доброго слова.
«Ліричні прийоми Доленґа стоять в нашій літературі осібно. Можна б, мабуть, сказати про деякий вплив Кулика, російських — може, Пастернака, може, ні. Ця амплітуда Кулик—Пастернак яскраво вказує, наскільки перетравлює впливи (коли вони є) Доленґо, наскільки органічно в ньому зростається спадщина попереднього в нову, світлу, різноманітну ліричну єдність.
“Ввічливі хрести і ґречний камінь” або:
Ти з’явилась негаданим висновком,
Як звичайна простісінька блискавка.
або:
Дні в ешелонах років,
Як солдати: теж на смерть.
Так в нашій поезії іще ніхто, здається, не відчував.
Ми були б цитували іще, та шкода ламати вірші, видираючи з них шматки. Ці вірші варт читати цілі».
Михайло Доленґо
КІТ НУДЬГИ, АБО Ж ЧИСЛО ГАЗЕТИ
Ввійшов до мене в супокійну
Кімнату чорний кіт Нудьги,
Ворожки злої. Вороги
Ми завше з нею... Ліг і мрійну
Веснянку стиха розпочав:
Про хижу згагу зграї ґав,
Про душі — білосніжні квіти,
До котрих так підійде кров,
Про бога диких молитов,
Що кров’ю людською зогрітий.
......................................................
Під лагідний сумирний спів
Я гаптував мережку снів.
1918
- - -
Ти з’являлась негаданим висновком,
Як звичайна, простісінька блискавка,
На важкому, останньому тлі
До загибелі за три секунди.
Найніжніша з усіх моїх вигадок,
Клаптик сонця. І власний мій відбиток.
День горів од верзіння світліш,
Ніч, мов зоряний південь, незбудно.
Збірка «Litterae» (1922–1923)
ЕСКІЗ
Підвладна всім законам крови,
Рудій підкорена землі,
Пішла на зломи чи на змови
В н е п е в н і й ф і а л к о в і й м л і .
Пригадуючи образ давній,
Образ і зрад минулу хіть,
Рахую перші вільні травні
Не мимохідь, а мимохіть.
Твоїх очей торкнулась осінь.
Червоний символ. Жовтий день.
Тоді. В росі. А може й досі —
Н е в і р н е: д о . . . , б у з к о в е: д е с ь .
Збірка «Зросло на камені» (1929)
#наші20