​​Подерв’янський наших 20-хНЕОКЛАСИКИМосковський товариський судукраїнської колонії засудивукраїнських письменників неокласиківдо самозавмирання.(З газ. «Більшовик»)Слава Аллаху, що я не неокласик. А то було б мені — аж мороз по шкурі ходе!Легко сказати: «Умри!..» А попробуй умерти! Нізащо не вмреш. Будеш чіпляться за найтоншу павутинку, аби тільки жить. Бо таке ж воно вабливе, солодке!..Спогребеш у руки Зерова чи Рильського і мандруєш з ними далеко-далеко по той бік Жовтня, в глибині віків, розмовляючи з греками, римлянами, або закинеш вудку в Дніпро і перегукуєшся з Аксаковим, який сидить над Волгою:— А що, дідуню, клює?..— Не гомони, бацан, полохаєш: линок торкає, — пошепки одказує Аксаков.Мандруєш і про все забуваєш: про революційну бараболю, руїни, холод, голод, комнезамів, куркулів і мрієш-мрієш, як натхненний лірик.Гарні чарівники неокласики: в них і забуття про сучасність, і насолода минулим...Кортить одвідать, що з ними. Пішов. Матінко моя, що ж я побачив!..Висока-висока гора, Олімп. На горі — саркофаг, у саркофазі — Микола Зеров, а над ним сам Максим Рильський читає поважно, урочисто-сумно, з протягом.— Учи-те-лю, Со-кра-те, ми тебе ви-и-кра-а-а-дем“...— Не треба!.. Буду послідовним: присудив — умру, як Сократ умру!.. Отрути мені, отрути!. Гей, ви, музагети, скоріш!— І я за тобою! І я! І я! — загомоніли неокласики і почали наливати в чаші отрути, як у цей мент прибігає, засапавшись, Косинка, і зразу:— Хлопці! Що ви робите? Киньте... киньте вмирати: вийшло непорозуміння!— Хто це такий гомонить на нашому Олімпі? — запитався голос із саркофагу.— Косинка рає нам не вмирати... Амністія!..— Спокуса, нечистий його під’юдив!.. Нехай іде геть собі... Він може й не вмирати, а нам пора, в ім’я Аполлона. Подай келих!..Подали.— О, Аполлоне, о, Фебе, за вас цей келих випиваю.П’є. За ним п’є Рильський, а потім Филипович і лягають рядом у саркофаг.— Пом’яни, Аполлоне, душі їхні во царствії твоїм, — прошепотів Косинка і закрив неокласикам очі. Поставив високого стовпа, на стовпі прибив таблицю і зробив такий напис:Тут упокоїлись раби Аполлона,поети-мрійннки:Зеров, Рильський, Филипович,замузені Музою.Року 1924. Спокій праху вашому.П. МихайловичГазета «Більшовик» (Київ), 1924, 14 грудня, с. 6.#наші20